Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’О Боже мій, чи це правда, чи мені снить ся!” — подумала Марта, коли у неділю стояла з заплаканою бабунею і кузинкою Орисею в церкві святого Юра. Марта ще ніколи не ба чила такої маси людей, що була в церкві й на площі біля неї. їй здавалося, що вона бачить велику постать з довгим сивим волоссям і бородою, як на картині, і виразно чує ті самі слова, які деклямував її старший товариш Влодко: У храмі Божім тихо стало, З плит кам’яних біля престола Постать піднялася велика І поплили слова: "Народе мій, вір моєму слову! Мої ви браття, сестри, діти, Моя любове, мій ти світе, Над попелища і могили Здійметься ясний, сніжнокрилий Дух правди й волі, Бо мусить, мусить побідити Добро і правда на землі". Пані Лідія пояснила Марті, що саме в цей день під церквою святого Юра перший раз після п’ятдесяти років відбулося свято україн ського війська, яке ще за часів козаччини було під опікою-покровом Божої Матері. То му вони побачили там молодих хлопців у козацьких строях і уніформах Січових Стріль ців, вбраних на згадку про славних предків. Марта знала багато про українських вояків і була горда, що в їх родині були Січові Стріль ці, вояки Української Повстанської Армії та Української Дивізії, і знала, що всі вони хо тіли здобути Україні волю. Чорноока дівчина Орися, що була на п’ять років старша від Марти, стиснула її за руку і сказала: ’’За пам’ятай собі, що ми, молодь України, хоче мо продовжувати працю наших славних пред ків, поки не здобудемо самостійної і неза лежної держави. Чи ти бачила як наші сту денти голодують на вулицях Львова? А ще побачиш їх набагато більше у Києві. Вони домагаються прав для своєї Батьківщини. Тобі ще може важко тепер все це зрозуміти, але вірю, що скоро зрозумієш”. Марта, хоч ще всього цього не могла сприйняти, але знову згадала вірш, який деклямував Влод ко, і подумала, що напевне блиск у чорних очах кузинки Орисі, що так дуже нагадувала Марті її маму, — це був той ”дух правди і волі”. Продовження в наступному числі. ІВАН СВАРНИК ЧИ ВСІ сплять? Перед сном Оленка просить, Щоб мамуся мила їй негайно — отакенне! — Яблуко купила. — Пізно, доню, ніч надворі, — Відповіла мати, — Всі яблука уже давно Полягали спати. — Вибачай мені, мамусю, — Голову морочу, То маленькі полягали, Я ж велике хочу! "Левеня”. Львів, 1990 Рисунки Ірини Погрібної (Івано-Франківськ) НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1992 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
