Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДЕ НАШІ ЖІНКИ? Ще не так давно — 20 чи ЗО років тому — в нашій пресі автори часто проливали літри чорнила на роз пачливі статті під рубрикою ”Де наша молодь?!” Це звичайно було спричинене тим, що ще на одній ака демії, святі героїв чи маніфестації, а то й на церков ному пікніку, не було видно молодих людей. Вони просто не хотіли брати участи в цих імпрезах або не йшли на них, бо були розчаровані одноманітністю попердніх святкувань і відзначуванням дат, про суть яких дуже часто не мали поняття. Але молодь нікуди не ділася. Вона була і вона голосно і ефективно мобілізувалася при кінці 1960- их — протягом 1970-их років в обороні політичних в’язнів в Україні. Цікаво, що ці комітети захисту тво рилися майже поголовно поза рамками існуючих ор ганізацій і користувалися методами, про які і не снилося лідерам громадських організацій з великим стажем. У Вашінґтоні, наприклад, Комітет оборони Валентина Мороза мав свою головну квартиру у під валі, але користувався найсучаснішою технікою для розповсюдження інформацій, встановлював зв’язки з чільними особами у політичному світі, в пресі, по університетах. Те, що 1978 року Валентин Мороз опинився на волі, треба в першій мірі завдячувати старанням і стійкій поставі президента Джиммі Кар тера і, зокрема, його дорадника проф. Збіґнєва Бже- зінського. Але вони поставили вимогу у справі звіль нення Мороза тому, що молоді українці, яких ще не так давно не було видно на академіях і пікніках, зробили справу засудження Мороза голосною по цілій країні. Валентин Мороз був символом усіх українських політичних в’язнів, і в переговорах у справі обміну радянських шпигунів за політв’язнів Бжезінський твердо заявив, що коли Мороз не буде звільнений, нема про що далі переговорювати. Одна з останніх статей у жанрі ”Де наша мо лодь?” появилася в одній нашій газеті буквально в тому ж числі, де на іншій сторінці був репортаж про групу молодих жінок у південному стейті, які там пропагували українські справи серед неукраїнського населення. Цікаво, що всі молоді активістки були одружені з неукраїнцями: на знімку, доданому до репортажу, вони були одягнені у вишиванки, а у підписі під знімком усі імена були українські з не українськими прізвищами. Таким чином, збігом об ставин, в одному числі газети були запитання і від повідь: ”Де наша молодь?” — здобуває прихильників для України серед неукраїнського населення. Себто не пропали, хоч повиїжджали з густо населених ук раїнцями центрів. Нині ж варто відкрити нову рубрику для дискусії ”Де наші жінки?" Для цього є декілька причин. У березні, протягом 80 років, ’’с о ц іа л іс ти ч н и й світ" по волі і по неволі відзначав ’’Міжнародний жіночий день 8 березня”, як звучить гасло в енциклопедіях; це дата, яку запропонувала 1910 року німецька со- ціялістка, а потім комуністка Кляра Цеткін. Ентузі- ястичне відзначення тієї дати соціялістами і сама форма відзначення несоціялістами не мало помітного впливу на проблеми жінок. Протягом останніх кількох років для жінок в Україні більше добра зробили дві американські фірми — Тамбрандс і С. Ц. Джансон енд Соне, ніж щорічні Міжнародні жіночі дні. Про це недавно писав у ”Волл Стріт Джорнал” — кореспон дент Тим Каррінґтон. "Жінки України люблять ці дві фірми” — так називався його репортаж, в якому він, між іншим, писав, що вже під час перебудови 1985 року, коли фірма Тамбрандс почала робити заходи, щоб розпочати в тодішньому Союзі своє виробниц тво, радянський чиновник згірдливо заявив пред ставникам фірми, що ’’справи жіночої гігієни не є на порядку денному Політбюра”. Але в Україні Там брандс знайшла партнера — Міністерство охорони здоров’я, і просперує, як і просперує фірма Джансон з її восками, пральними порошками й шампунями, всупереч труднощам, спричиненим занепадом на родного господавства. Знову ж в Америці, де половину населення ста новлять жінки і де домашніх виробів не бракує, є свої проблеми. В лютому Американська А со ц іац ія Університетських Жінок опублікувала дослідження, яке доводить, що школи далі фаворизують хлопців, хоч протягом останніх двадцяти років кількість дів чат в університетах подвоїлася, а, наприклад, в ділянці медицини тепер понад тридцять відсотків становлять жінки, в той час як у 1970 році їх було всього вісім відсотків. Жінкам доводиться більше боротися за здобуття позицій і, згідно з даними Де партаменту праці, в середньому жінки все ще за робляють менше, ніж чоловіки. їх також мало на керівних постах. Колюмністка Еллен Ґудман якось поставила за питання ’’Чому жінки не кандидують?” Вона назвала кандидатів на президента, які змагалися у передви- борах у штаті Нью-Гемпшир, і заявила, що дружини демократичних кандидатів Клінтона, Гаркіна і Цон- ґаса могли б заснувати сильну адвокатську фірму і ще запросити на партнера Марілин Квейл, дружину віцепрезидента, бо всі вони досвідчені адвокати, ви пускниці престижних юридичних факультетів, не по ступаються стажем і знанням перед кандидатами- чоловіками, але ні одна з них не кандидує. В амери канському Сенаті, цьому "найбільш ексклюзивному у світі клюбі”, серед ста членів є тільки дві жінки: республіканка Ненсі Кассебаум і демократка Барбара Мікульска, нагадує Ґудман, а серед п’ятдесяти гу бернаторів стейтів — тільки три жінки. На думку дослідників політичного життя, що їх цитує публіцистка Ґудман, багато американських жі нок просто не мають нахилу до рукопашного бою, який потрібний нині, щоб вибороти собі політичну посаду. Серед українців у ЗША дуже мало чоловіків взагалі пробує кандидувати у політичних виборах, а жінки і поготів. Отже, можна запитати ”Де наші жінки?” Хтось скаже: жінка очолює найбагатшу і найбіль шу установу в Америці — Український Народний Союз. Честь і слава Уляні Дячук, яка висунула свою кандидатуру і делегатам конференції, які вибрали її. В Україні маємо одну жінку в уряді — Ларису Хоро- лець — міністра культури і малий відсоток у парля- менті. Треба віддати належне і їм. Не забуваймо, що чимало жінок були активні в комітетах оборони прав людини, які далі ведуть акції допомоги Україні. Ряди української журналістики останніми роками попов нилися професіоналками ’’першої гільдії”, які завою- HALUE ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1992 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
