Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КОНКУРС НА НАУКОВО-ІСТОРИЧНІ ТВОРИ ФОНДУ СУА їм. ЛЕСІ І ПЕТРА КОВАЛЕВИХ Діловий комітет Фонду Союзу Українок Америки для конкурсу на науково-історичні твори Фонду СУА ім. Лесі і Петра Ковалевих проголо шує наступний, X конкурс. Термін надсилання творів — до 31 грудня 1992 р. Темою може бути будь-який відрізок історії України. Рукописи повинні мати не менше 100 сторінок машинопису у трьох примірниках. Допуска ються до конкурсу теж наукові твори, які вийшли друком у 1991 і 1992 роках українською або англійською мовами. Склад жюрі і суми нагород будуть оголошені пізніше. Твори слід надсилати на адресу: Ukrainian National Women’s League of America, Inc., 108 Second Ave. New York, N.Y. 10003 — Прошу простити мені, мамінько, — схилила покірно голову княжна Варвара і почула, як мати ледь-ледь торкнулась губами її чола. В дверях вона зустрілася з княгинею Кейкуато- вою, дочкою Платона Лукашевича, що перший привіз Шевченка до Яготина, до Рєпніних. Це також боліло княжну Варвару. їй здавалось нестерпним, що був час, коли вона не знала Шевченка, а такі дрібні, нікчемні в порівнянні з ним люди, як Лукашевич і ця Кейкуатова, знали його, говорили з ним, мали для нього якесь значення в той час, як вона, княжна Варвара, цілком не існувала для нього, була невідо ма, нецікава, непотрібна... Княжні хотілось, щоб уже від самого дитинства вона була з Шевченком, щоб це вона утирала його сльози на полі, щоб це вона викупила його з неволі, щоб це вона перша дивилась на його картини, і перша слухала його вірші. Товариство княгині Кейкуатової ніколи не було цікаве для княжни, але пам’ятаючи материні вичиту вання, вона постаралась приємно усміхнутись і спи тати, як її здоров’я. — Трохи болить голова, — відповіла Кейкуатова. — Не виспалась. Наші молоді люди вертались до дому пізно та ще й пробували співати... Так що збу дили мене, а потім я вже не могла заснути. — Які молоді люди? — спитала княгиня і гостро глянула на дочку. — Та Віктор Закревський із Шевченком. Десь, видно, добре гостювали та й співали собі, повертаю чись до свого фліґеля. Далі княжна не чула, бо майже бігом кинулась до своєї кімнати, не звертаючи уваги на здивовані погляди зустрічних слуг. Ледве встигнувши зачинити за собою двері, княжна Варвара впала в сльозах навколішки перед іконами: — Боже мій! Навчи мене, як охоронити його від цих людей, що втягують його в бруд їхнього життя! Боже мій. Боже мій! Допоможи мені... Трохи заспокоївшись після молитви, княжна Вар вара взяла давно вже початий шарф, який плела для Шевченка, і сіла біля вікна. Плетіння завжди заспо коювало її і допомагало зібрати думки докупи. А їй треба було вирішити чи не найбільш важливе питання в її житті. Як мають далі йти її відносини з Шев ченком? Що може вона зробити, щоб мати право стати поруч нього і відганяти від нього дрібні спокуси життя? — Я мушу бути йому сестрою, — думала княжна Варвара. — Вірною сестрою, якій він не соромився б розповідати свої болі й свої сумніви... Я мушу зробити щось, від чого зросло б його довір’я до мене, зник би сором переді мною, завалилась би ота перего рода, яка інакше завжди буде стояти між нами... Княжна кілька хвилин плела шарф, гарячково рухаючи гачком. І раптом спинилась від думки, яка здавалась їй спасенною, може, навіть посланою їй її янголом-хоронителем... Що більше роздумувала вона, то більше їй подобалась ця думка... Якщо вона хоче щирости від нього, вона повинна бути щирою з ним. Вона повинна розкрити свою душу і віддати йому її, як віддають запашну квітку — з радістю і без всяких умов... Коли він знатиме її, як вона сама знає себе, тоді він зможе звертатись до неї, як до давно знаної і любої сестри, перед якою нема таємниць. Княжна нетерпляче відкинула плетиво на крісло і рвучко підійшла до бюрка. Так! Вона напише йому, опише своє життя, свої почування, свої думки — усе, усе, що становить основу і суть її істоти. Цим вона наблизиться до нього так, як ще ніколи й ніхто не наближався до нього, до його душі... Княжна писала. Її служниця пробувала заглядати до кімнати, але княжна нетерпляче відсилала її знову й знову. Вона писала день і писала далі цілу ніч... Закінчення в наступному числі НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1992 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
