Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА Л. КОСТЕНКО Заслання, самота, солдатчина. Нічого. Нічого — Оренбург. Нічого — Косарал. Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого. Нічого, якось жив і якось не вмирав. Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі після таких років такої самоти! — овацію таку йому зробили друзі! — коли він увійшов. І він не зміг іти. Він прихилився раптом до колони. Сльоза чомусь набігла до повік. Бо, знаєте... із каторги в салони... не зразу усміхнеться чоловік... Кімната-музей Тараса Шевченка. Санкт Петербурґ. Фото Марти Данилюк. Taras Shevchenko’s room/museum in St. Petersburg. Photo by Marta Danyluk. ЛЮДМИЛА КОВАЛЕНКО ДВІ КРАСИ (триптих) Княжна Варвара не могла докінчити молитов, так відтягав її увагу тихий, безперестанний шепіт у передній кімнаті. Нашвидку дочитавши "Отче наш”, вона встала з колін і прислухалась. Не було ніякого сумніву — у сусідній кімнаті безупинним потоком лились і лились слова, доганяючи і ніби аж пере ганяючи одне одне... Так без передишки могла гово рити тільки Уляна, довірена служниця старої княгині, чи то старша послугачка, чи то менша управителька. Її не дуже любили в домі, але й не боялись, бо вона так багато і так безнастанно говорила, що найгіркіші скарги і найбільші злочини двірні, про які вона допо відала, якось вирівнювались, втрачали гостроту і не викликали великого гніву. Зате Уляна знала все, що робилось як у панських палатах, так і в кріпацьких закамарках, і про все чесно і без передишки пові домляла — найперше княгиню, а потім усіх, хто мав час і охоту її слухати. — Це вже вона про руку довідалась! — подумала княжна і глянула, червоніючи, на свою праву руку. Там нічого не було видно. Звичайна собі рука, а тимчасом від одного погляду на неї у княжни Варвари спинилось на мить серце, щоб одразу ж гарячим поштовхом розлити тепло по всьому тілі. Цю руку вчора поцілував він, цей незрівняний геній, отой чудовий чоловік з невинними і мудрими “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1992 9
Page load link
Go to Top