Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нами підпільної Революційної української партії /РУП/. Щоб уникнути уваги поліції, родина часто переїздила з місця на місце. Тому Наталя вчилася в різних гімназіях: у Золотоноші, Жмеринці, Переясла ві. В родині Лівицьких розмовною мовою була укра їнська. Один з яскравих спогадів дитинства поетеси — відвідини батька в тюрмі. Коли їй було шість років, Андрія Лівицького заарештували і він сидів у тюрмі в Полтаві. Його дружина, хоч була під домашнім арештом, взявши з собою Наталю, поїхала на поба чення з чоловіком, але тюремне начальство поба чення не дозволило, бо вона, мовляв, — теж під судна. Маленька Наталя почала плакати. Це звору шило тюремника, і він сказав, що може повести ди тину до батька в камеру. Наталя радісно зустрілася з батьком і не боялася залишитися з ним, коли ка меру замкнули. Революція 1917 року різко змінила життя родини. Лівицькі були серед будівничих Української Народ ної Республіки. На свято Першого травня у Золото ноші Лівицький промовляв з трибуни, а неподалік з жовтоблакитним прапором стояла 15-літня Наталя. Згодом Андрій Лівицький став міністром українсь кого уряду. Коли Україну захопили більшовики, ро дина Лівицьких виїхала на Захід. Майже рік Наталя з батьками жила в Польщі — у Варшаві й Тарнові. 1922 року вона переїхала до Подєбрад /містечко в околиці Праги/, де була Укра їнська Господарська Академія, яку заснував Укра їнський громадський комітет у Чехословаччині з до помогою уряду цієї країни. Наталя Лівицька трохи повчилася на економічному факультеті Академії, а тоді поступила до Карлового університету в Празі, де вивчала романістику. 1924 року вона одружилася з художником Петром Холодним. Писати поезії Наталя почала в 9-10 років. Вперше її вірші були надруковані 1921 року в альманахові "Сонцецвіт”, що вийшов у Тарнові, і в журналі ’’Воля”, що виходив у Відні. У Чехословаччині поетеса спіл кувалася з українськими поетами Євгеном Маланю- ком, Юрієм Липою, Оксаною Лятуринською, пізніше з Оленою Телігою. 1927 року подружжя Холодних переїхало до Вар шави. Наталя продовжувала освіту в університеті і закінчила його, спеціялізувавшися в романістиці. Пе рекладала поезії й прозу з французької та італійської мов. Вийшли дві збірки її поезій. Її любили читачі в Західній Україні. Під час війни поетеса разом з родиною виїхала до Америки. Спершу Холодні жили в Нью-Йорку, пізніше в його околиці, місті Йонкерсі. До виходу на пенсію поетеса працювала на фабриці. Свої поезії друкувала в українських журналах. Була редактором ряду видань. Поезії Лівицької-Холодної знають українські чи тачі, розкинуті по всьому світі, про них згадувала навіть Ірина Сеник в одному з листів із заслання в Казахстані. Доповідь про поетичну творчість Лівицької-Хо- лодної прочитав поет Богдан Бойчук, відзначивши, що її поезії — це нотування станів душі й пережи вань. В усіх мотивах, піднесеннях і спадах пережи вань поетеси відчутна жінка, її доля. Життя іде, відновлюється, і поетеса не почуває себе поза ним і тепер: з характерним для неї тонким гумором та з дівочою задерикуватістю вона приєд нується до того руху життя: Сходить сонце щодня уранці, зростає квіттям земля для дітей, для бурлак, для коханців, для таких, як я. Поетичний шлях Наталі Лівицької-Холодної, — сказав наприкінці доповіді Бойчук, — /як і її жит тєвий шлях — обидва в поетки нероздільні/ мав багато світла в ранній період і багато темряви піз ніше, бо така шахівниця життя. Але все це пере втілене в поезію, і саме це має значення й вагу”. Потім поетеса читала свої поезії — старі й нові. В 1987 році Наталя Лівицька-Холодна одержала премію Фонду Антоновичів за збірку "Поезії старі й нові”. Під час урочистого вручення премії літера- турознавень Іван Фізер у слові про поетичну твор чість Лівицької-Холодної нагадав, що українські літе ратурознавці не раз відзначили майстерність та об разність її поезій, традиції романтизму й символізму. Останніми роками поетеса виявила ’’дозрілий осінній стиль”, подібно до того, як на схилі життя мав своє рідний ’’осінній стиль” Ґете. В її душі — трагічно- прекрасна Україна. За збірку ’’Поезії старі й нові” поетеса заслужила літературну нагороду року. У своєму виступі Лівицька-Холодна сказала, що любити Україну навчили її батьки, які на початку століття були активними учасниками українського революційного руху. Поет Олександер Олесь наста вив її на шлях поетичної творчости. Євген Маланюк ознайомив молоду поетесу з сучасною польською і російською поезією. У Варшаві поетеса спілкувалася з українськими літераторами великої культури — Павлом Зайцевим та Юрієм Липою. Всі вони тяжко переживали події 30-тих років на Україні, визнавали ідеологію Петлюри. ’’Свою філософію життя я висловила у своїх віршах”, — сказала поетеса. Від 1920-их років Наталя Лівицька-Холодна пере буває в сузір’ї українських поетів, що творять поза межами Батьківщини. Нині її поезії друкують і на Україні. Наприклад, львівський журнал ’’Дзвін” ч. 6, 1991 р. вмістив добірку її поезій і статтю про неї Миколи Ільницького. Поетесу розшукали її земляки зі Золотонізького району на Полтавщині, де вона народилася, листуються з нею. У місцевій газеті була стаття про поетесу. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1992 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
