Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Едвард Козак: "Заквітчали дівчатонька Стрільцеві моги лу..." Drawing by Е. Kozak ОЛЯ ГАЄЦЬКА НАИКРАЩИИ ВІНОК — Куди поспішаєте? — кликнула Даруся через вікно навздогін дівчатам, що переходили вулицею з великими КИТИЦЯМИ квітів і зілля. Орися, чорнява дівчинка, затримавшись на хвилину, відповіла: — Завтра Зелені Свята і сьогодні ми у пані Ірини будемо плести великий вінок. На оселі Верховина відбудеться святочна відправа біля великої могили і там ми цей вінок покладемо. Ти, певно вже чула, що цю могилу висипали дуже давно і щороку згадують там всіх вояків, що полягли за волю України. Даруся любила приходити до пані Ірини не тільки тому, що жила там її мала приятелька І на, але й тому, що у кімнатах було багато цікавих картин, прегарних вишивок, гуцульської кераміки та різьблених прикрас. Дарусі все те сподобалося, а ще до того, коли вчула якусь нову, привезену з України пісню — зараз ви вчала її і вдома співала своїм милозвучим го лосом, бо дуже любила співати. Там відчувала вона своє наближення до України, якої ніколи не бачила. Та ще дуже цікава людина прожи вала у цьому домі — дідусь пані Ірини, Січовий Стрілець. Даруся разом з Іною дуже любили потихенько крізь відхилені двері ’’закрастися” до кімнати цього вже дуже старенького пана, який радо розказував дітям про Січове військо з гронами червоної калини на шоломах. — Зачекайте на мене, я зараз буду готова. Я теж хочу вам помагати! — зриваючи по до розі білі квіти ромену, що росли перед хатою, Дарка бігом здоганяла дівчат. — Я так хотіла б поїхати завтра на Верховину, бо ще ніколи там не була і не бачила цієї могили. — Спитаю дідуся, може буде ще й на тебе місце у нашому авті, — відповіла старшенька Орися, пояснюючи: — Мій дідусь — колишній вояк Української Дивізії Української Національ ної Армії, а завтра їх прийде там багато. При їдуть також колишні вояки Української Повстан ської Армії, щоб віддати честь всім своїм побра тимам і всім тим, що впали у боротьбі за всю Україну. В городі зустріла їх завжди усміхнена пані Ірина, що разом зі сином Данком укладала сві жозірвані китиці червоної калини, яка вліті при крашала город. Двері до хати були вже прибрані 34 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
