Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
На Сибір "Рокова лискавка”, що про неї згадувала відозва Жіночого Організаційного Комітету, засвітила. Вибу хом війни 1914 р. струснулись основи дотеперішнього ладу; настав новий час. Прогомоніла відозва Головної Української Ради, пролунав заклик Бойової Управи. Формування Ук раїнських Січових Стрільців перенесено до Стрия через швидке просування московських військ. З ве ресня 1914 р. російське військо зайняло Львів. Для російського самодержавства настала вперше нагода розправитись із самостійницьким українським рухом. Припинено всякі познаки українського гро мадського життя, як товариства й пресу, усунено рівноправність української мови в уряді й школі. Та найбільш дошкульний удар завдано людям, носіям цього відродження. Послідовно виарештовувано всіх політичних і громадських діячів, активних священиків і студентів, навіть свідомих міщан і селян. Вночі з 17 на 18 лютого 1915 р. проведено арешти українських політичних діячів у Львові. Між ними зустрічаємо єдине жіноче наймення — Константини Малицької. Три і пів місяця просиділа вона в тюрмі на Баторія у брудних, негігієнічних умовах. А 28 травня вирядили їх групою чотирнадцяти на возах під конвоєм через Личаківську рогатку на схід. Оцю далеку дорогу відбули вони серед різних умов. У Києві перестріли їх земляки, що згуртувались у Т-ві Допомоги Населенню Півдня Росії і виєднали їм першу полегшу — їхати не етапом, а під конвоєм на власний кошт. Але дальше траплялось різно — ночівля в тюрмі в Красноярську і Єнісейську, серед злодійок і циганок, подорож у душному корабельно му трюмі по Єнісею, етапом берегами Єнісея, човном по Анґарі у сутичці з сибірською ’’мошкою”. Врешті поселення в невеликому селі Пинчузі над Анґарою серед чолдонського населення. Чи думала Константина Малицька, що доведеться їй тут прожити повних чотири роки? Поселилась у хаті заможного чолдона і стала шукати контакту з земляками. Та російська влада передбачливо розсе лила всіх учасників етапу в віддалі кільканадцять, а то й кількасот верств. Єдино через випадок попав у Пинчугу Юліян Балицький, директор канцелярії ’’Просвіти” зі Львова, бо через подібність прізвищ їх було помилково прийняли за подружжя. Були ще й інші засланці в Пинчузі, були й військовополонені, але це були люди іншої національности й життєвого наставлення. Зате справжньою потіхою стала в такій глуші шкільна бібліотека. ”Я потонула в ній” — пише К. Малицька у своїх спогадах. Деяку розраду приносили вістки від своїх. Оті скупі листи й посилки були доказом, що вони не забуті й не покинуті. А також потішали вони тим, що разом із газетами приносили вістки про події у світі. Правда, революція 1917 р. заскочила засланців своїм несподіваним вислідом. Події поточились потім швидким ходом. Та хоч перед засланцями зарисувалась тепер можливість повороту, то це не було так просто, як здавалось би. Засланці-росіяни не чекали ніякого дозволу й пускались навмання в поворотну дорогу. А засланці з Галичини були чужинцями, що в хаосі революційних подій не визнавались. І коли в червні 1919 p. К. Малицька вирушила разом із російською засланкою і Ю. Балицьким по Анґарі до Єнісейська, то й не припускала вона, що ця подорож буде тривати повний рік! На Сибірі розшалілась тоді громадянська війна й дальша подорож була утруднена. Коротке перебу вання у Козачинську принесли цікаве переживання — зустріч із українськими селянами-поселенцями. Да льша її праця в Красноярську, вчителювання в першій українській школі, зустріч із місцевою українською громадою дали їй — незважаючи на важкі умови того часу — незабутні переживання. Але туга за своїми сторонами переважила і закінчивши ЗО червня 1920 р. шкільний рік, К. Малицька вирушила в дальшу дорогу. Спинившись коротко в Омську для оформ лення дальших паперів, вона переїздом через Москву й Петроград повернулась до Львова. У спогадах однієї вчительки занотований вислів К. Малицької, що торкався цього її перебування в Сибірі. Коли після привітань, що їй влаштувало львів ське громадянство, одна знайома пожаліла її в ро змові, кажучи, що вона стільки літ ’’промучилась у Сибірі”, К. Малицька живо заперечила це. ”Це ж були мої найкращі роки”, відповіла сміючись. Цей вислів характерний для її прикмет і вдачі. Це зовсім можливо, що вона вважала роки заслання великою пробою свого життя і була вдячна, що доля їй їх післала. Адже коли прочитаємо спогади з того часу, то мимоволі застановляє те, що всі труд нощі й невигоди згадані лиш мимохідь. Навпаки — для перебування в Пинчузі не бракує їй погідних кольорів, а потрясіння, що їх довелось зазнати в Козачинську, згадані лиш із легким сумом. Авторка "Малих героїв” знайшла своє життєве післанництво і виповнила його своїм власним змістом. У світлі переживань теперішніх засланців блід нуть труднощі й невигоди тодішньої дороги й приму сового поселення. Груба поведінка адміністрації не виносить порівняння з нелюдською жорстокістю, а спокійне проживання в Пинчузі не можна порівняти з "копанням торфу”, на який була засуджена Олена Степанів. Одначе заслання на Сибір було важкою карою в тому часі, а система покарання нестерпна для людини, вихованої у рамках законного правосуд дя. Продовження в наступному числі 10 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
