Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
в тиждень по З’їзді Нотаблів, відбулись у Львові великі жіночі збори, на яких Константина Малицька виголосила доповідь ’’Політичне положення під тепе рішню хвилю”, а Олена Степанів говорила про ’’За вдання жінки на випадок війни”. Покликуючись на вищезгадану заяву З’їзду Нотаблів, резолюції жіночих зборів підтримали її, застерігаючись ”як довго її ін тереси згідні з інтересами українського народу і з його національним достоїнством”. Цим доповненням українські жінки зкореґували невиразну поставу ук раїнського політичного проводу. А співучасть Олени Степанів виразно вказувала на зрозуміння й симпатії зорганізованого жіноцтва до змагань молоді. 28 грудня 1912 р.Жіночий Організаційний Комітет видав відозву до українського жіноцтва, закликаючи його бути готовим на кожну, хоч би й найстрашнішу евентуальність. А 18 лютого 1913 р. появилась у львівських часописах друга відозва того ж Комітету за підписами Константини Малицької, Марії Білецької, Олени Степанів та п’яти інших видатних жінок Львова з закликом до українського громадянства складати грошові датки на Фонд Потреби України. Із відстані літ не можемо з певністю твердити, яка велика була участь К. Малицької у тому почині українського жіноцтва. Але сам факт її доповіді й текст трьох відозв, що були нею зредаговані, вка зують на чільне її місце, на її вплив на таку поставу. Патріотичні струни її душі не дозволяли на тихе, споглядальне місце в тій ситуації, а палка її вдача не визнавала половинних заходів. Це й дозволило Їй, тоді 40-літній жінці, знайти спільну мову з вимогами молоді і піддало їй сили потягнути широкі круги жіноцтва за собою. Та навіть коли й був якийнебудь сумнів в її то дішній ролі, то його розвіяла б її діяльність на терені іншої організації. Треба пригадати, що поважна ча стина діяльности К. Малицької проходила на терені Українського Педагогічного Товариства в користь українського шкільництва і що й тут вона у великій мірі причинилась до успіху й росту. Одним із таких потягнень було заснування Кружка ім. Ганни Барві нок при школі ім. Т. Шевченка. Цей Кружок мав на меті гуртувати матерів дітей, що відвідували школу та причинятись до усвідомлення жіноцтва. У тому Кружку К. Малицька була в Управі й як звичайно — душею товариства. На переломі 1912 року цей Кру жок за її почином зорганізував санітарний курс. Про вадили його українські лікарі, а відвідували студент ки університету й семінаристки, приготовляючись до праці медсестри на випадок війни. К. Малицька провадила адміністраційну частину, хоч напевне для того діла в Кружку ім. Ганни Барвінок хтось інший знайшовся б. Але така велика була її відданість і відповідальність супроти початого діла й супроти школи, де ці курси відбувались, що вона цього нікому іншому не передала. Оця напружена діяльність К. Малицької висунула її в передові лави громадських діячів. Є вістка про те, що вона не раз брала участь як відпоручниця жіноцтва в засіданнях Народного Комітету, себто виконавчого органу Національно-демократичної пар тії, до якої жінки, як і до інших політичних партій не мали права належати. Є згадка про те, як вона раз промовляла з нагоди всенародного концерту Т. Шев ченка у Львові, велике вирізнення жінки в ті часи. Тому й зрозуміло, що коли в 1914 р. Головна Ук раїнська Рада, центральна установа, створена на час війни з представників усіх українських партій, видала відозву до українського народу, то її іменем від ук раїнського жіноцтва підписала Константина Малиць ка. Відозва говорила вже явно про визволення Ук раїни, закликаючи до боротьби проти царської Росії, але без натяку на підтримку Австро-Угорщини. В обличчі воєнної хуртовини українське суспільство зайняло вже виразну поставу. У цьому ’’львівському” відтинку життя К. Малиць- ку зустріло велике особисте горе. В 1911 р. померла її мати. Про це згадує у своїх спогадах одна з її учениць, як небувалу подію, бо це був єдиний день, коли їх учителька не з’явилась у школі. Мати була для К. Малицької святістю і її смерть була для неї великим ударом. Але зібравши всю силу, вона пе ренесла його й не дала навіть школі відчути якогось перебою в праці. Слід зазначити, що К. Малицька була людиною живих родинних почувань. Вона підтримувала теплі взаємини з дальшою ріднею і по смерті матері не була самітньою. Якийсь час проживала разом із рід нею, то знов окремо, але в товаристві старшої тітки. Вона охоче перебувала в товаристві свояків, згаду вала минуле і ділилась враженнями. Напружена політична й педагогічна діяльність не лишила їй уже часу на літературну працю. Та все ж і в тому часі вона писала, прибравши для літера турних спроб псевдонім Чайки Дністрової. Свій пое тичний талант вона поставила на службу громадських мотивів і з того часу маємо кілька поетичних творів. Завдяки милозвучності, їх покладено на музику. Це є "Кантата” Стеценка до її слів на чоловічий хор, Січовий гимн Ярославенка і кооперативний гимн Гри- невецького. На цьому слід закінчити опис її тодішнього пе ребування у Львові. Це були бурхливі роки, багаті в почини і події. В них яскраво проявилась її особис тість, кладучи свій відбиток в різних ділянках нашого життя. Чи в українському шкільництві, чи в дитячій літературі, чи в українському жіночому рухові вона різко повернула хід подій і надала кожній справі глибини і звучання. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1992 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
