Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
згинула в камері тюрми при вул. Яховича Ольга Басараб, член Української Військової Організації (УВО) і скарбник Головної Управи Союзу Українок. Це був удар, якого дотепер ще не зазнало новітнє українське суспільство. Понурими середньовічними методами заговорила влада, вибравши собі чутливу жінку-патріотку на предмет своїх знущань. Українська громада була настільки заскочена тим фактом, що спочатку навіть не прийняла відповідних кроків для викриття того нечуваного злочину. Та це вчинило українське жіноцтво. Поодинокі члени Го ловної Управи, сестра і брат Покійної добились ви яснення цього смертного випадку та його жахливого тла. А Головна Управа СУ через сестрині жіночі ор ганізації у Відні й Празі та контакти з міжнародними жіночими централями надали цій справі міжнародно го розголосу. Ця подія довела знов до зудару Союзу Українок із польською владою. Поліція стала кликати голову й членок Головної Управи на вияснення й допити. Відгук, що його набрала мученицька смерть Ольги Басараб у жіночому світі, був Польщі невигідний. К. Малицькій довелось відстоювати право СУ на оборо ну людських прав. І при цьому вона пізнала нового окупанта зблизька. В цю справу вмішалась також шкільна влада. Хоч К. Малицька працювала в приватному українсь кому шкільництві, проте в нових умовах і ці вчи тельські сили мусіли бути схвалені. Отже з кінцем громадського року вона уступила з головства СУ, передавши його Олені Шепарович. В Головній Управі СУ вона залишилась. Зосталась вона там і в часі головування Марії Донцової (1926) і під час поновного головування Олени Шепарович (1927) та Іванни Витковицької- (1928). Щойно на загальних зборах у грудні 1928 р. Константина Малицька вийшла з Головної Управи. Як сказано, К. Малицька вже не могла провадити й очолювати, але всією душею вона підтримувала організацію і служила їй думкою і порадою. Одначе в тому часі відбулися події, що віддалили її на якийсь час від Головної Управи СУ та поставили осторонь тої організації. В 1928 р. українське населення Галичини вперше взяло участь у виборах, а політичний провід висунув свої листи. В новій повоєнній дійсності голосувало також і жіноцтво. Вперше виринула перед Союзом Українок потреба зактивізувати своє членство до якнайбільшої участи. Але й рівночасно існувала не безпека партійно-політичного поділу. З-поміж полі тичних партій найбільшими впливами користувались УНДО (Українське Національно-Демократичне Об’єд нання) і Партія Українських Соціялістів-Радикалів. У проводі Союзу Українок зарисувались тоді два становища. Обидві сторони вважали активізацію жі ноцтва у виборах конечною. Але одна сторона під ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1992 проводом К. Малицької не бажала зв’язувати СУ з якоюнебудь політичною партією. На її думку, жіночий рух повинен бути понадпартійним, не повинен впли вати на партійно-політичне наставлення жінок. Друга сторона під проводом М. Рудницькоі змагала до включення Союзу Українок у орбіту політичної дії УНДО. У часі виборчої кампанії перемогло в Головній Управі СУ становище К. Малицької й її однодумців. Одначе на загальних зборах СУ у 1928 р. на чолі Гол. Управи станула Мілена Рудницька, недавно ви брана посолка УНДО. Тим самим здійснилося те, чого К. Малицька побоювалась: Союз Українок, коли не декляративно, то в дійсності пересунувся під впливи УНДО. Тому на тих загальних зборах вона не увійшла до Головної Управи, відійшли також її одно думці. Це відсунуло її на кілька літ від тісної співдії з Союзом Українок, а навіть поставило в опозицію. Та не можна сказати, щоб К. Малицька не спів- діяла в жіночому рухові або щоб ним не цікавилась. Вона була завжди в контакті з його провідними діяч ками й часто відвідувала домівку Союзу Українок. Звичайно, коли виникала якась важлива політична подія або ситуація вимагала якоїсь акції, вона з’явля лась там, де її тоді в’язали найбільш приязні зв’язки, їй хотілось справу передискутувати, насвітлити й спонукати до акції. Горезвісна пацифікація Східньої Галичини була таким фактом, що вкрай схвилював її пряму вдачу. Дальше великий голод 1932/33 pp., наші політичні процеси, що тягнулись ”у безконечній черзі”, пере слідування українського шкільництва — все це по стійно ’’мобілізувало” її сумління. Вона шукала у дружньому середовищі розв’язки на те. Поза звичним обуренням вона завжди висувала якусь концепцію акції чи оборони, бо її активна вдача не дозволяла їй безчинно приглядатись. Деякі з таких її думок приймались в тому сере довищі, де вона їх підіймала. Наприклад, у 1937 р. виринула потреба викупити колишню садибу Косачів у Колодяжному, що попала в чужі руки. Константина Малицька дала почин до збіркової акції на ту ціль. У пресі появився гаряче написаний заклик до укра їнського жіноцтва, що її започаткував. Створився міжорганізаційний комітет для тієї цілі, що не вспів багато зробити, бо його роботу перервав незабаром 7 Рис. Д. Наумко Drawing: D. Naumko
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
