Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НЕПОХИТНА (Спроба життєпису) Л. БУРАЧИНСЬКА Продовження Знов у Львові У вересні 1920 р. прибула Константина Малицька до Львова. Повних п’ять літ тривала її мандрівка в непевних воєнних умовах. Але й Батьківщина не була тією самою, якою вона залишила її у травні 1915 року. Воєнні дії відбились на обличчі Львова. Листо падовий зрив на коротку хвилину підняв чужу за слону з цього давнього українського міста. Але піз ніше облога й поновна окупація його польськими військами погасили цей запал. Український Львів принишк у сподіванні дальших подій. Вони розгорта лись уже поза його мурами й добра не віщували. Після крутіжу 1919 р. прийшла ще офензива на Київ і її заломання. Існувала ще надія на дипломатичні за ходи наших урядів, які підтримували 14 пунктів аме риканського президента Вілсона. Але дійсність у краю була невідрадна. Тюрми переповнені поворот- цями та тими, що з ними місцеві поляки зводили свої порахунки. Рештки УГА за дротами чи на еміграції. Так — це була інша дійсність. Не той трудний, але успішний, повен розмаху похід 900-их років, не той гарячий молодечий запал передвоєнних літ. Не нависна польська зверхність, що була передше фор мальною, тепер стала дійсною. Твердий режим оку панта прибирав нових форм насилля. До цього треба було звикати в громадській праці, треба було шу кати доріг до життя й оборони. В тій ситуації важко було відпочити втомленій мандрівниці й набрати бадьорого духу. Але вона надто довго була відірвана від активної дії, щоб відпочивати. У першу чергу зголосилась до вчитель ської праці, а потім поцікавилась умовами жіночої організації. Жіноча Громада перейменувалась у Союз Укра їнок і вже працювала. З Горожанських Комітетів, що постали в перших місяцях польської окупації й нама гались зарадити лихоліттю, що настало, поволі від пливали жіночі сили. Головна увага була дальше звернена на суспільну опіку, що її знеможена країна потребувала. Але вже відживала увага для культ освітніх завдань, потрібно було зміцнення організа ційної мережі. На чолі Союзу Українок стояла тоді Марія Бі- лецька. Це ще більше притягнуло К. Малицьку до співучасти. Взагалі, як пише одна з тодішніх громад ських діячок, К. Малицька ставилась із великим запа лом до починів того часу. Так немов після довгої відсутности хотіла винагородити втрачений час. Виринула потреба жіночого з’їзду. К. Малицька відразу погодилась очолювати Підготовний Комітет і вложила багато праці в його підготову. Він відбувся 24 грудня 1921 року. Прибуло багато делегаток із міст і містечок Галичини, радісне сподівання ініціято- рок сповнилось. Бо ж треба було намітити плян праці, зактивізувати членство. А головне — насвіт- лити тодішню політичну ситуацію, в якій українське жіноцтво повинно було знайти себе і свій шлях. По дібно, як воно сталося напередодні війни, коли воно заговорило рішучою мовою борця за волю. Провід з’їзду перебрала Константина Малицька і врочисто відкрила його. Однією з перших точок з’їз ду була доповідь Мілени Рудницької, тоді молодої діячки, що тільки стала проявлятись у лавах жіно чого руху. Вона мала дати погляд на політичну си туацію України, як підставу для дальшої праці жі ноцтва. Її насвітлення окупації було таке безпощад не, що в половині її промови присутній комісар по ліції перервав з’їзд. Слідували вужчі наради жіноцтва в іншому при міщенні. Вони намітили пляни праці й ухвалили ре золюції, але це не було те, чого сподівався з’їзд осягнути. Груба інтервенція влади перебила плян проводу. Активізація членства розтягнулась на дов ший час. У тому часі К. Малицька увійшла до Головної Управи СУ. Проводила дальше Марія Білецька, з якою єднала її довголітня приязнь. Поволі відбудо вувалась організація, поширюючи свої філії і гуртки в найдальші околиці. Але це вже була інша дійсність, як та, що її К. Малицька перед війною залишила. Тоді українська стихія, хоч і тоді гноблена й переслі дувана, мала опертя в правовості австрійської мо нархії. А в новій окупації і цієї позірної підтримки не було, чого доказом був зірваний з’їзд. Це важко вразило пряму вдачу К. Малицької і вона підтримувала потребу боротьби. Будучи в Упра ві й у черговій каденції 1922/23 pp., за головування Катрі Гриневичевої, вона вкладала багато запалу й праці в дальшу розбудову організації. А в каденції 1923/24 pp. перебрала провід її, хоч звичайно не любила стояти на чолі. І тут настало нове потрясення. 14 лютого 1924 6 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
