Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІВАН КРАСОВСЬКИЙ НА ІВАНА , НА КУПАЛА... горб, щоб вогнище виднілося далеко навкруги, укла дали у високий стос навколо закопаного у землю стовпа ялиці. В окремих селах Сяніччини і Ясельщини увечорі 6 липня ішли селом місцеві музики і, виграючи, скли кали людей на собітку. В інших випадках скликала людей молодь своїм співом по сільській вулиці: Горішняни, долішняни, Идте до нас на собітку. На собітці у нас грают, Аж ся гори розлігают... Нерідко закликали жартівливими піснями: Подте, подте на собітку, Спечеме вам сліпу кітку, Не мащену, не солену, Лем попелом притрясену... У великих селах палили кілька собіток. Право розпалювати вогнище з чотирьох сторін надавалося двом молодим парам або авторитетним старшим парубкам. Музики грали марш, а молодь співала: А на Яна, на Янонька Купала ся Купалонька,* Купала ся, затопала, На Василя (або інше ім’я) позерала. А на Яна, на Янонька Купала ся Купалонька, Викупала срібни крила Та й собітку підпалила. чимало натрудилася, заки передумала все, що тієї днини я пережила і переслухала. З того часу минуло багато літ. Пам’ять Шевченка стали обходити прилюдно по всіх закутинах краю, не криючись з його творами і гадками. І авторка цих споминів рік-річно бере участь у врочистих обходах Шевченківських — і самій дово дилося говорити про Кобзаря у ясно вбраній залі перед численною, святочно настроєною публікою — а все ж таки ніколи так гаряче не билося їй серце, ніколи так живо не відчувала вона поваги хвилини, як саме тоді, коли маленькою дівчинкою стояла під віконцем шопи на дощі й болоті й перший раз при слухувалась, як школярі поминали безсмертного поета. "Дзвінок", Львів, 5 березня 1903, ч. 5. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1992 9 Одним із найпопулярніших літніх народних свят на Україні (і, зокрема, на Лемківщині) є свято Івана Купала, яке припадає в ніч на 7 липня. Назва свята походить, очевидно, від назви одного з давньослов’янських божеств Купала — покрови теля річок і озер, рятівника потопаючих. Ім’я Іван йому було надано уже в початках християнства, коли це свято було приурочене пам’яті Івана Хрестителя, головним покликанням якого було хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан. Свято Івана Купала досягає своєї кульмінації у ніч з 6-го на 7-ме липня. Звечора молодь збирається над річкою чи озером, розпалює купальні вогнища і цілу ніч тривають народні забави, співи, жартівливі ігри. Вдосвіта дівчата кидають вінки, сплетені з по льових квітів, на воду, слідкуючи, в яку сторону вода відносить вінок. Звідти, мовляв, з’явиться не забаром жених. Гірше, як вінок утопиться. Тоді чекай якогось лиха. Вірили, що лише у купальну ніч цвіте папороть і хто знайде та зірве цвіт папороті — матиме велике щастя. Старші люди твердили, що купатися у річці можна лише після купальної ночі. Головним атрибутом купального свята на Лем ківщині було палення у святкову ніч традиційного вогнища, званого ’’Собітка”. Назва ця, мабуть, по ходить від назви гори в Німеччині — Собот, — де в давнину палилися традиційні вогнища на честь Пе- руна. Лемківські собітки теж присвячувалися попу лярному дохристиянському божеству Перунові —бо гові вогню, блискавки і грому, хоч свято носило назву польсько-словацького ”Яна” (Івана Купала). Собітку влаштовували переважно пастухи. Вони заздалегідь вирізували корчі ялівцю, щоб просохли, а напередодні свята зносили висушений ялівець на Першою моєю думкою було втікати, заки хлопці мене відкриють — стид перемагав біль, — що його завдав упадок. Але вже було запізно — з-за угла шопи висунулася чорна тінь і придавлений голос спитав нишком: ’’Хто тут?” Я мовчала, причаївшись. Та ось шарнув сірник і переді мною в світлі стояв Зенко, а за ним його товариші. Моя заболочена осібка була для них чималою несподіванкою. Перший Зенко хопив мене грізно за рукав і сикнув: "Ти що тут робиш? підслухувала? а-а?” — Але на такий закид гордість взяла в мене верх, і я сміло поглянула всім в очі і твердо промовила: ”Я слухала, а не підслу хувала. Не бійтеся, не зраджу вас перед ніким”. По цих словах зібрала я свою заболочену сукончину в руки і гордо як царівна перейшла попри хлопців. Мама мала того вечора чимало роботи, заки при вела мою гардеробу до порядку. — Але й моя головка
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
