Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ДИТЯЧИХ СПОМИНІВ к. МАЛИЦЬКА Це було вже давно, дуже давно. У той час була я ще зовсім малою дівчинкою. Уміла вже читати і пи сати, але про Шевченка не знала нічого — не вчили про нього в школі, а і вечерниць в його честь не святковано ще тоді так прилюдно і величаво, як нині. І ось про нашого Кобзаря дізналась я не з книжки, а зовсім принагідно... під шопою. А сталося воно так. У моїх родичів мешкало разом із братами ще двох старших хлопців-гімназистів. У свята і неділі сходилися до них ще й другі товариші й всі разом училися, читали, розмовляли. Все те зачувала я лиш крізь двері, бо в середину не пускали нікого в час своїх зборів, і цілий свій кружок держали в тайні. До моїх цікавих ушок долітали з їх кімнати тільки слова пісні і поодинокі відривки розмови, мені зрештою незрозумілі. Та ось одного разу таки вдалося мені підглянути і почути дещо більше. Це було при кінці березня якось у неділю. Зрання вже завважила я, що мої братчики і їх товариші лагодяться до чогось у своїй кімнаті — але відтак забула про те, бо мама випра вила мене на цілий день до бабуні. Пізно вечором поверталась я зі слугою домів, та вже перед домом розсталася з нею і перебігла сама подвір’я, прямуючи в хату. Аж ось по дорозі нова обставина звернула на себе мою увагу. В старій шопі, що стояла кінець нашого просторого саду, побачила я світло, що про бивалось крізь шпари. Це зацікавило мене вельми, бо в шопі здавна нічого не складано і пусткою стояла весь рік, хіба літом заходили ми, діти, бавитись до неї. Але тепер вечором хто міг там чогось шукати? Я зазирнула крізь вікна у хату, чи всі дома — в кімнаті хлопців було темно, мами десь також не було. Я змалку була відважна, так і тепер без страху пере бігла сад і станула під шопою. Двері замкнені, але я почула з середини голоси моїх братів. Сіпнула двер ми, та знать були чимсь приперті, або може серед співу, що саме тепер залунав у шопі, не почули, як я добивалася. Я припала до вузенької шпарки, та не багато побачила. А мені таки доконче хотілося за всяку ціну підглянути, що діється всередині. Я обійш ла шопу довкола, і нараз прегарна гадка прийшла мені до голови. В задній стіні вгорі було закратоване віконце, а з того боку також припирав до шопи гор бок, висипаний над картоплями. Не надумуючись, видряпалась я нагору. В ховзькій від недавного розтопу землі тонули мої малі черевички по холявки, а раз треба було таки рученятами запертися об землю і рачки лізти. А все таки я щасливо станула під віконцем. З середини було воно закрите грубою плахтою, але відхиляючи її справа і зліва, могла я все гарно бачити, будучи сама непоміченою. Якраз проти мене на стіні шопи висів якийсь великий образ, украшений зеленим вінком соснини, в котрім повти кані були синьо-жовті кокарди. В кутках стояли цілі соснові деревця, а й долівка була також посилана зеленими галузками. Над образом яснів на прозорім жовтім папері великими синіми буквами напис: ”В своїй хаті своя правда і сила і воля!” Я пригадала собі, як Данько вирізував недавно такі букви в своїй кімнаті — тепер вони так прегарно відбивали, освічені ззаду маленькими свічечками. В шопі були самі учні — стояли або сиділи, де хто попав: на старій бричці, на колодах, на драбині і на однісінькій лавці. В цій хвилині виступив наш Зенко на середину і станувши перед образом, почав щось відчитувати з зошита, звертаючись від часу до часу до портрета. З його бесіди зрозуміла я стільки, що на образі представле ний Шевченко, поет український, що він малював і писав вірші, що відтак мучився у неволі і похований на високій горі над Дніпром. На моїй стійці було мені дуже невигідно. Ховзька земля усувалася раз-по-раз з-під ніг, ноженята терп ли і я мусіла кріпко держатися руками за перехрестя, щоб не впасти. А таки не хотілось мені сходити з горбка, бо саме тепер почали грати на скрипці і співати, а відтак один зі студентів віддеклямував вірш Шевченка, що починається словами: ’’Давно те діялось...”. Не все я там тоді зрозуміла, але чогось —сама не знаю чого, — зібралося мені на плач і заки декляматор докінчив вірша, я вже тонула в сльозах. Так мені чогось жаль стало того поета, що ”у бурянах співав і плакав”. Захоплення, що панувало там внизу між хлопцями, перейшло й на мене — якесь незнане тепле почування, любов до того Шевченка, що стіль ки витерпів, любов до України обгортала мою душу. Дрібний дощик став росити надворі, але я не зважала нінащо, постановила вистояти до кінця. Тепер настала вельми торжественна хвилина: всі повставали зі своїх місць і мов з одних грудей за лунав народний гимн: ”Ще не вмерла Україна...”. Цю пісню вміла і я і мала велику охоту прилучитися до хору, та боялася зрадитись у своїй криївці. Але таки не судилося мені вийти незамітно. По відспіванні пісні почав один зі старших студентів роздавати щось між других, всі прочі стовпилися в гурток довкола нього. Я хотіла доглянути краще, що це у них такого — та саме в цій хвилині слабке перехрестя віконця вирвалося мені з рук, завішена плахта полетіла вниз до середини — а я стративши підпору, зісунулася на землю у болото. 8 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
