Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ДИТЯЧИХ СПОМИНІВ к. МАЛИЦЬКА Це було вже давно, дуже давно. У той час була я ще зовсім малою дівчинкою. Уміла вже читати і пи сати, але про Шевченка не знала нічого — не вчили про нього в школі, а і вечерниць в його честь не святковано ще тоді так прилюдно і величаво, як нині. І ось про нашого Кобзаря дізналась я не з книжки, а зовсім принагідно... під шопою. А сталося воно так. У моїх родичів мешкало разом із братами ще двох старших хлопців-гімназистів. У свята і неділі сходилися до них ще й другі товариші й всі разом училися, читали, розмовляли. Все те зачувала я лиш крізь двері, бо в середину не пускали нікого в час своїх зборів, і цілий свій кружок держали в тайні. До моїх цікавих ушок долітали з їх кімнати тільки слова пісні і поодинокі відривки розмови, мені зрештою незрозумілі. Та ось одного разу таки вдалося мені підглянути і почути дещо більше. Це було при кінці березня якось у неділю. Зрання вже завважила я, що мої братчики і їх товариші лагодяться до чогось у своїй кімнаті — але відтак забула про те, бо мама випра вила мене на цілий день до бабуні. Пізно вечором поверталась я зі слугою домів, та вже перед домом розсталася з нею і перебігла сама подвір’я, прямуючи в хату. Аж ось по дорозі нова обставина звернула на себе мою увагу. В старій шопі, що стояла кінець нашого просторого саду, побачила я світло, що про бивалось крізь шпари. Це зацікавило мене вельми, бо в шопі здавна нічого не складано і пусткою стояла весь рік, хіба літом заходили ми, діти, бавитись до неї. Але тепер вечором хто міг там чогось шукати? Я зазирнула крізь вікна у хату, чи всі дома — в кімнаті хлопців було темно, мами десь також не було. Я змалку була відважна, так і тепер без страху пере бігла сад і станула під шопою. Двері замкнені, але я почула з середини голоси моїх братів. Сіпнула двер ми, та знать були чимсь приперті, або може серед співу, що саме тепер залунав у шопі, не почули, як я добивалася. Я припала до вузенької шпарки, та не багато побачила. А мені таки доконче хотілося за всяку ціну підглянути, що діється всередині. Я обійш ла шопу довкола, і нараз прегарна гадка прийшла мені до голови. В задній стіні вгорі було закратоване віконце, а з того боку також припирав до шопи гор бок, висипаний над картоплями. Не надумуючись, видряпалась я нагору. В ховзькій від недавного розтопу землі тонули мої малі черевички по холявки, а раз треба було таки рученятами запертися об землю і рачки лізти. А все таки я щасливо станула під віконцем. З середини було воно закрите грубою плахтою, але відхиляючи її справа і зліва, могла я все гарно бачити, будучи сама непоміченою. Якраз проти мене на стіні шопи висів якийсь великий образ, украшений зеленим вінком соснини, в котрім повти кані були синьо-жовті кокарди. В кутках стояли цілі соснові деревця, а й долівка була також посилана зеленими галузками. Над образом яснів на прозорім жовтім папері великими синіми буквами напис: ”В своїй хаті своя правда і сила і воля!” Я пригадала собі, як Данько вирізував недавно такі букви в своїй кімнаті — тепер вони так прегарно відбивали, освічені ззаду маленькими свічечками. В шопі були самі учні — стояли або сиділи, де хто попав: на старій бричці, на колодах, на драбині і на однісінькій лавці. В цій хвилині виступив наш Зенко на середину і станувши перед образом, почав щось відчитувати з зошита, звертаючись від часу до часу до портрета. З його бесіди зрозуміла я стільки, що на образі представле ний Шевченко, поет український, що він малював і писав вірші, що відтак мучився у неволі і похований на високій горі над Дніпром. На моїй стійці було мені дуже невигідно. Ховзька земля усувалася раз-по-раз з-під ніг, ноженята терп ли і я мусіла кріпко держатися руками за перехрестя, щоб не впасти. А таки не хотілось мені сходити з горбка, бо саме тепер почали грати на скрипці і співати, а відтак один зі студентів віддеклямував вірш Шевченка, що починається словами: ’’Давно те діялось...”. Не все я там тоді зрозуміла, але чогось —сама не знаю чого, — зібралося мені на плач і заки декляматор докінчив вірша, я вже тонула в сльозах. Так мені чогось жаль стало того поета, що ”у бурянах співав і плакав”. Захоплення, що панувало там внизу між хлопцями, перейшло й на мене — якесь незнане тепле почування, любов до того Шевченка, що стіль ки витерпів, любов до України обгортала мою душу. Дрібний дощик став росити надворі, але я не зважала нінащо, постановила вистояти до кінця. Тепер настала вельми торжественна хвилина: всі повставали зі своїх місць і мов з одних грудей за лунав народний гимн: ”Ще не вмерла Україна...”. Цю пісню вміла і я і мала велику охоту прилучитися до хору, та боялася зрадитись у своїй криївці. Але таки не судилося мені вийти незамітно. По відспіванні пісні почав один зі старших студентів роздавати щось між других, всі прочі стовпилися в гурток довкола нього. Я хотіла доглянути краще, що це у них такого — та саме в цій хвилині слабке перехрестя віконця вирвалося мені з рук, завішена плахта полетіла вниз до середини — а я стративши підпору, зісунулася на землю у болото. 8 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
