Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПЕРЕДСВЯТОЧНІ НАСТРОЇ (З минулого на Великій Україні) Великдень! Велике, радісне свято! — свято перемоги життя над смертю, світла над тьмою. Свято перемоги добра і милосердя над людською ненавистю, злобою, гор дощами. Велике свято оновлення і відродження. Свя то молоді, радісної весни. Сумне гудіння великопостних дзвонів протягом довгих тижнів сіяло в повітрі якусь неясну тугу, без межний сум і навівало тихі спогади. І в той час коли дідусі і бабусі знаходили собі полекшу в покірній молитві у напівтемних церквах, молодь нетерпляче чекала кінця сірих днів, вимушеної поважности, тихої покірности. Її гріхи ще не тяжкі, їй нема ще чого замолювати і бити себе в груди від каяття. Молодь не може дочекатися, коли нарешті перестануть гудіти великопостні дзвони, а весело задзвонять великодні. І ось нарешті Вербна Субота — цей перший віс тун близького Великого Свята. У напівтемній церкві священик посвятив гнучкі прутики верби. Маленькі дівчатка і хлопчики побожно несуть додому зв’язані прутики, прикрашені паперовими квітками і віддають їх мамі, що вже має стільки великодних клопотів, що й до церкви не має коли піти. А молодь розбігається від церкви з веселим сміхом і гамором. ’’Верба б’є. не я б’ю, за тиждень — Великдень, не вмирайте, червоної крашанки дожидайте!” Дзвенять молоді голоси і гнучка лоза боляче в’їдається в ніжну шкіру вибранниці. Та вона не гнівається, бо це перший прояв уваги і зацікавлення того, на кого вона в церкві непомітно зиркала з-під спущених довгих вій. Але минула Вербна Субота, що на один вечір дозволила скинути з себе великопостне напруження. У страстний понеділок ще сумніше, ще протяжніше загули дзвони мов передчуваючи, що вже скоро кінець їхньому гудінню. Та не можна вже рпинити того, що раз пішло в рух Життя, оживає. Скрізь почи нається напружене підготовлення до свята. В хатах нелад і гармідер — робляться весняні порядки і великодні приготовлення. Господиня не знає, до чого перше братись, від чого зачинати. Всі їй з великої охоти допомогти лише перешкоджають. Діти раді, що уважливе око мами випускає їх на час з-під свого догляду, весело бавляться десь на дворі чи в садку і їх веселі голоски та сміх змішуються з гудінням дзвонів. Молоді дівчатка, рожеві від хвилювання і напруженого очікуваня, раз у раз відчиняють дверця та шафи, щоб подивитись на нове убрання — бож на Великдень мусить обов’язково бути щось нового, або бодай обновленого. Вбереться в те, що є най кращого, про що ласкава, турботлива мама подбала і, відмовивши собі в найнеобхіднішому, справила своїй доні таки те, за чим вона так тужливо зітхала. Страстний четвер, знову навіть розбуяну дітвору і молодь, вертає до поважного настрою. Ідуть ’’на строї”. Урочисто і однотонно вичитує, в майже тем ній церкві, голос священика про страждання Христа. З похиленими головами і засвіченими свічками в руках слухають його віруючі. І ось один по одному починають виходити з церкви. В руках засвічена воскова свічечка і цей вогник треба донести до дому так, щоб він не згас. Діти вже від довгих тижнів марили про кольорові ліхтарики, в яких вони до несуть святий вогонь аж до дому і добра мама здійснила діточу мрію. Зелені, червоні, сині вогники розбіглись у ріжні сторони, блимають серед пітьми, мов радісні діточі очка. Тремтячею долонею ховає від вітру свій вогник стареча рука, а вигадлива молодь поробила з кусників паперу ’’ріжки” і ними заслонює від настирливого вітру непевний вогник свічки. Та пустун вітер знає, що робить. Ось молоденьке дівча зробило собі з старої ко- верти "ріжок” і обережно несе його мов святиню. Миготливе полум’я свічки кидає неясні тіні на поро жевіле від напруження і хвилювання личко, але "ріжок” раптом спалахує, а потім, ще під сильнішим подувом вітру, гасне. Обпечені пальчики ледве втри мують свічку, а під довгими віями вже набіраються й сльози досади. Та ось чується з боку голос: "Ліхтар згорів і спогади минулого розвіялись”. Роздратоване дівчатко обертається, щоб щось прикрого відповісти на цей насмішкуватий голос, але раптом німіє. По гляд зустрічається з тим темним поглядом, що вже від вербної суботи якось не хоче зникнути з душі, а на плечі раптом защеміло місце, якого ще тоді в суботу ущіпливо діткнувся прутик лози власника чорних очей. "Я вам позичу вогню від своєї свічки” — ввічливо пропонує незнайомий і не можна від мовитись від цієї послуги. Виявляється, що їм по дорозі і хоч свічка знов уже на самих сходах гасне, то це вже не така трагедія — мама й так вже поробила на лутках дверей і коло образів чорні хрести з диму свічок, що їх донесли додому в ліхтариках молодші діти. Зате, там, десь глибоко в серці, розгоряється вогник, до якого вітер не так легко дістанеться. Субота. Скрізь уже зроблені порядки і лише в кухні робляться останні приготування. В їдальні на великому столі, прикритому білосніжним найліпшим маминим обрусом, поставлено вже перші витвори майстерних маминих рук. Старша доня прикрашує стіл і зносить на нього все, що наготувала мама. Гордо пнуться в гору пишні "баби”, полюкровані білою мов сніг "глазурою” і прикрашені цукровими 2 "НАШЕ ЖИТТЯ", КВІТЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
