Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПЕРЕДСВЯТОЧНІ НАСТРОЇ (З минулого на Великій Україні) Великдень! Велике, радісне свято! — свято перемоги життя над смертю, світла над тьмою. Свято перемоги добра і милосердя над людською ненавистю, злобою, гор дощами. Велике свято оновлення і відродження. Свя то молоді, радісної весни. Сумне гудіння великопостних дзвонів протягом довгих тижнів сіяло в повітрі якусь неясну тугу, без межний сум і навівало тихі спогади. І в той час коли дідусі і бабусі знаходили собі полекшу в покірній молитві у напівтемних церквах, молодь нетерпляче чекала кінця сірих днів, вимушеної поважности, тихої покірности. Її гріхи ще не тяжкі, їй нема ще чого замолювати і бити себе в груди від каяття. Молодь не може дочекатися, коли нарешті перестануть гудіти великопостні дзвони, а весело задзвонять великодні. І ось нарешті Вербна Субота — цей перший віс тун близького Великого Свята. У напівтемній церкві священик посвятив гнучкі прутики верби. Маленькі дівчатка і хлопчики побожно несуть додому зв’язані прутики, прикрашені паперовими квітками і віддають їх мамі, що вже має стільки великодних клопотів, що й до церкви не має коли піти. А молодь розбігається від церкви з веселим сміхом і гамором. ’’Верба б’є. не я б’ю, за тиждень — Великдень, не вмирайте, червоної крашанки дожидайте!” Дзвенять молоді голоси і гнучка лоза боляче в’їдається в ніжну шкіру вибранниці. Та вона не гнівається, бо це перший прояв уваги і зацікавлення того, на кого вона в церкві непомітно зиркала з-під спущених довгих вій. Але минула Вербна Субота, що на один вечір дозволила скинути з себе великопостне напруження. У страстний понеділок ще сумніше, ще протяжніше загули дзвони мов передчуваючи, що вже скоро кінець їхньому гудінню. Та не можна вже рпинити того, що раз пішло в рух Життя, оживає. Скрізь почи нається напружене підготовлення до свята. В хатах нелад і гармідер — робляться весняні порядки і великодні приготовлення. Господиня не знає, до чого перше братись, від чого зачинати. Всі їй з великої охоти допомогти лише перешкоджають. Діти раді, що уважливе око мами випускає їх на час з-під свого догляду, весело бавляться десь на дворі чи в садку і їх веселі голоски та сміх змішуються з гудінням дзвонів. Молоді дівчатка, рожеві від хвилювання і напруженого очікуваня, раз у раз відчиняють дверця та шафи, щоб подивитись на нове убрання — бож на Великдень мусить обов’язково бути щось нового, або бодай обновленого. Вбереться в те, що є най кращого, про що ласкава, турботлива мама подбала і, відмовивши собі в найнеобхіднішому, справила своїй доні таки те, за чим вона так тужливо зітхала. Страстний четвер, знову навіть розбуяну дітвору і молодь, вертає до поважного настрою. Ідуть ’’на строї”. Урочисто і однотонно вичитує, в майже тем ній церкві, голос священика про страждання Христа. З похиленими головами і засвіченими свічками в руках слухають його віруючі. І ось один по одному починають виходити з церкви. В руках засвічена воскова свічечка і цей вогник треба донести до дому так, щоб він не згас. Діти вже від довгих тижнів марили про кольорові ліхтарики, в яких вони до несуть святий вогонь аж до дому і добра мама здійснила діточу мрію. Зелені, червоні, сині вогники розбіглись у ріжні сторони, блимають серед пітьми, мов радісні діточі очка. Тремтячею долонею ховає від вітру свій вогник стареча рука, а вигадлива молодь поробила з кусників паперу ’’ріжки” і ними заслонює від настирливого вітру непевний вогник свічки. Та пустун вітер знає, що робить. Ось молоденьке дівча зробило собі з старої ко- верти "ріжок” і обережно несе його мов святиню. Миготливе полум’я свічки кидає неясні тіні на поро жевіле від напруження і хвилювання личко, але "ріжок” раптом спалахує, а потім, ще під сильнішим подувом вітру, гасне. Обпечені пальчики ледве втри мують свічку, а під довгими віями вже набіраються й сльози досади. Та ось чується з боку голос: "Ліхтар згорів і спогади минулого розвіялись”. Роздратоване дівчатко обертається, щоб щось прикрого відповісти на цей насмішкуватий голос, але раптом німіє. По гляд зустрічається з тим темним поглядом, що вже від вербної суботи якось не хоче зникнути з душі, а на плечі раптом защеміло місце, якого ще тоді в суботу ущіпливо діткнувся прутик лози власника чорних очей. "Я вам позичу вогню від своєї свічки” — ввічливо пропонує незнайомий і не можна від мовитись від цієї послуги. Виявляється, що їм по дорозі і хоч свічка знов уже на самих сходах гасне, то це вже не така трагедія — мама й так вже поробила на лутках дверей і коло образів чорні хрести з диму свічок, що їх донесли додому в ліхтариках молодші діти. Зате, там, десь глибоко в серці, розгоряється вогник, до якого вітер не так легко дістанеться. Субота. Скрізь уже зроблені порядки і лише в кухні робляться останні приготування. В їдальні на великому столі, прикритому білосніжним найліпшим маминим обрусом, поставлено вже перші витвори майстерних маминих рук. Старша доня прикрашує стіл і зносить на нього все, що наготувала мама. Гордо пнуться в гору пишні "баби”, полюкровані білою мов сніг "глазурою” і прикрашені цукровими 2 "НАШЕ ЖИТТЯ", КВІТЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
