Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У 1991 році — такому радісному для України — в 33-му Відділі СУА в Клівленді сталися дві сумні події: ві дійшли від нас у вічність дві наші дов голітні заслужені членки. 23 вересня померла Стефанія Фур — довголітня працьовита членка Відді лу. Народилася Стефанія 17 квітня 1913 року в селі Ременові Львівської обпас ти в родині Кіндрата і Євдокії Тисів. Була вона наймолодшою донею в ро дині. Після закінчення народної школи батьки післали її до жіночої гімназії Сестер Василіянок у Львові, яку закін чила у 1932 році. Опісля закінчила пе дагогічні курси провадження садочків T-ва "Рідна Школа” і під час вакацій провадила дитячі садочки. Закінчила також курси Т-ва "Сільський Господар” і підготовляла інструкторок для веден ня секцій сільських господинь. Багато років очолювала вона Від діл Союзу Українок у рідному селі, була членкою Т-ва "Просвіта” і органі зації молоді "Сокіл”, брала участь у виставках, концертах і академіях. У 1938 році вийшла заміж за директора районової молочарні "Маслосоюзу” Івана Фура. На жаль, родинне щастя не тривало довго, бо восени 1939 року родина мусіла покинути Україну. Під час мандрівки доля розлучила її з чо ловіком, а вона сама перенесла тра гедію — втратила двох синів. Але Сте фанія Фур була релігійною людиною і дякувала Богові, що їй залишилися дві доні. Після приїзду до Клівленду вклю чилася до праці 33-го Відділу СУА і радо працювала в суспільній опіці. Стефанія була лагідної вдачі, доброю матір’ю і дружиною та улюбленою ба бусею для шістьох внуків. * * * З жовтня відійшла від нас також Іванна Яремко, довголітня жертвенна членка 33-го Відділу, колишня голова управи. Народилася Іванна 5 листопада 1910 року в Добромилі в родині про мисловців Василя і Марії Гузар з дому Кравчишин. Батьки виховали своїх сі мох дітей у релігійному і патріотичному дусі. Після закінчення середньої фахо вої школи Іванна працювала в Добро- мильщині, усвідомлюючи і організову ючи молодь при T-ві "Просвіта”. Була також членом ОУН і працювала в цій організації підпільно. Друга світова війна змусила родину покинути рідну землю і мандрувати в невідоме. Під час цієї мандрівки родина пережила велику трагедію: під час бомбардуван ня під Віднем загинули дві сестри Іван ки. Вона опинилася в таборі Карльс- фельд, а опісля у Міттенвальді. Там вона співпрацювала з відомою громад ською діячкою Павликовською, органі зувала робітню шиття і вишивок. Пома гала також влаштуватися багатьом воя кам УПА, які опинилися у Німеччині. Переїхавши до Джерзі Ситі, вийшла заміж за Михайла Яремка і прожила з ним щасливо до 1981 року. Прибувши до Клівленду, включи лася до праці в 33-му Відділі СУА ім. Лесі Українки. Працювала в мистецькій референтурі, влаштовуючи різні вистав ки. Будучи головою 33-го Відділу, при дбала для СУА дуже цінну збірку на родного мистецтва. З її ініціятиви Від діл влаштував у "Самопомочі” мисте цьку ґабльотку. Іванна Яремко завсіди старалася зберігати і популяризувати серед молоді українські традиції. Зі сумом прощали союзянки Сте- фанію Фур і Іванну Яремко. Поклали їм в домовину по грудці рідної землі і разом з численною громадою Клівлен ду відпровадили на вічний спочинок. Вічна їм пам’ять! Марта Сидір, пресова референтка Марія Мороз-Сосяк, членка-сеньйор- ка 119-го Відділу СУА в Йонкерсі, ві дійшла у вічність 12 грудня 1991 р.( на 87-му році життя. Вона вступила в ряди Відділу в перших днях після його за снування. Не хотіла стояти осторонь, байдужа на заклики суспільних орга нізацій, байдужа до долі українських сиріт в Бразилії, Польщі, Югославії. Хо тіла нести допомогу всім, хто її потре бував. Розуміла важливість ролі, яку відіграє Український Музей на чужині та щедрою рукою слала свої датки. Була великою патріоткою. Скромно та без розголосу у багатьох починах бра ла участь, завжди можна було спира тися на її фінансову підтримку. Марія Мороз-Сосяк, незабутня членка 119-го Відділу, незгладимими буквами запи сала своє ім’я в його реєстрі. * * * У глибокому сумі 31 грудня 1991 р. громада Йонкерсу відвела на вічний спочинок Анну Варчак, членку-сень- йорку 119-го Відділу СУА. А тільки 1 грудня відзначили ми 100-ліття з дня її народження. У сяйві світла вічности, у маєстаті смерти величіє постать Анни Варчак, матері Лесі Крумшин, бабуні Соні і Лю би. Справді, зовнішня наявність ніяк не зраджувала величі духа тієї скром ної людини. Її національне усвідомлен ня, любов до свого народу, її жерт- венність були прикладом для всіх, хто її знав, зокрема для нас, союзянок. Її постать стала символом ідейної гро мадянки і ми глибоко її поважали. При непересічних своїх здібностях майже до останніх днів життя зберегла жваве зацікавлення біжучими подіями, зокре ма в Україні; а традицією у Відділі стало, що з року в рік, у День Матері брала участь в урочистих сходинах Відділу деклямаціями творів поетів, що звеличали постать жінки-матері, в тому числі творів улюбленого Шевченка. Оці традиційні сходини, коли ми вшанову вали нашу сеньйорку, Анну Варчак, за лишили у нас, членок, незатерті, неза бутні враження. Щойно в цьому році, сотому році її життя, вперше не було її між нами в День Матері. Кволе вже в цей час здоров’я не дозволило зали шити порогів хати. Та коли тепер опо- рожніло місце почесної членки-сеньйор- ки 119-го Відділу, яке вона протягом десяти років так гідно займала, ім’я Анни Варчак можна буде знайти за писане золотими буквами на сторінках його історії. 36 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top