Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СВІТОВА ФЕДЕРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ WORLD FEDERATION OF UKRAINIAN WOMEN’S ORGANIZATION КАМЕРТОН ДУШІ Цю статтю, на прохання чпенкинь Комісії Народного Мистецтва при СФУЖО, написав наш гість з України — Мирослав Маринович. За приналежність до Гельсінкської групи він був засуджений у 70-их роках і відбув 10 років ув'язнення. Роздуми автора є своєрідною "реклямою” до книжки "Український народний одяг”, що невдовзі вийде з друку, і яка, сподіваємося, стане нашим скромним внеском у спра ву популяризації українського народного мистецтва. Наталя Даниленко Кажуть, у Карпатах віддавна існує повір’я: доки народ дотримується звичаю писати писанки, доти непідвладний він злим силам, доти не вмирає його дух. Ці слова однаковою мірою стосуються й народ ної вишивки. Бо й справді, як не тягнулася до всього українського мистецтва мертвотна рука комуністич ного чорномора, а все ж скромні стібки материнської вишивки, мов зачаровані, вистояли й не занепали. Що ж стосується, отих вишитих на замовлення, пор третів вождів, то були вони завжди знаковими сим волами епохи, але ніколи — феноменами культури. Про народне мистецтво часто говорять як про джерело, з якого черпає силу кожна жива душа. Можна як завгодно далеко відходити від звичних мистецьких стандартів, можна навіть блудним сином подаватися до чужих культур, але мусить жити в людині оте чуття свого джерела, до якого поверта єшся і від якого знову воскресаєш. Є воно — тоді будь-які мистецькі твої пошуки стають набутком власного народу. А нема того відчуття срібної нитки, що пов’язує тебе з рідною домівкою, то вже ти бур лака й не світять тобі полярні зорі рідного неба. Мені особисто при словах ’’народне мистецтво” бачиться камертон, що задає дириґентові опорну ноту ’’соль”. Народне мистецтво в цілому, а вишивка — зокрема, мають особливу тональність, яку не сплу таєш із жодною іншою. Тільки відштовхуючись від цієї опорної ноти, можна сміливо пускатися в ля- біринти мистецької поліфонії, знаючи, що не зфаль- шуєш і не порушиш гармонію. Так кожне нове по коління українців, вбираючи поглядом орнаменти рідної вишивки, налаштовує себе на певну тональ ність, на неповторну частоту биття серця народу. У правдивості цих слів переконуєшся тоді, коли злі чари чорноморів брутально відлучають тебе від голосу твого камертона. Чи ж не прагнення припасти до джерела спонукало наших жінок у мордовському концтаборі голодівками і страйками вибороти собі право вишивати? І віднайдене джерело дало їм силу вистояти, а вони в свою чергу не дали висохнути самому джерелу. Візерунками табірних вишивок, ніби рівчаками, проструменіла нова хвиля з того джерела і напоїла спраглих. Але що там говорити про жінок-вишивальниць, коли мені самому, 30-літньому в’язневі Кучинського табору ч. 36, раптом нестримно захотілося... виши вати. Десь у когось знайшлися єдині в таборі сині нитки, знайшовся й клаптик мішковини. І ось заме рехтіла хрестиками така собі ’’філософська спіраль ка” —щось дуже незугарне з точки зору канонів мистецтва, але дарунок понад усе для матері, що чекає. Зрештою, впродовж усіх моїх табірних років моя мама вишивала. То була воістину благословенна мить, коли я напередодні свого арешту настояв на тому, щоб мати, пішовши на пенсію, заповнювала свої самотні дні вишивкою. Згодом, вона казала, що якби не ота рятівна голка, то б таки збожеволіла в чотирьох стінах... Сила українського народного мистецтва особли ва. Якщо дереву постійно відтинати більше гілок, залишаючи хіба кілька, то в них підуть усі його соки, вся сила його життя. З різних причин Україні постійно відрізували найвищі пагінці елітарного мистецтва, і вся потужна сила нашої культури спрямовувалася в пісню і вишивку, писанку і різьблену тарілку. Так народ, втрачаючи соціяльну аристократію, все ж збе рігав аристократизм свого духу. Тепер, після проголошення української незалеж- ности, маємо шанс зформувати нову й симетричну крону дерева нашої культури. Виростуть українські пікассо, які вже не будуть зрадниками "чистого” українського мистецтва, наші модерністи знайдуть визнання на рідій землі. Але чи то перед чистим полотном, чи перед брилою мармуру, що вагітніє новою скульптурою, кожен мистець прислухається до голосу своєї душі, до тієї опорної ноти нашого камертону, від якої й починається кожен шлях Твор ця. м. Дрогобич, Україна Мирослав Маринович 14 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ, 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
