Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
глядає з розглядання статтей чи літературних ма ніфестів .11 Особливо коли вивчаємо ролю жінок у зага льних та виключно жіночих громадських організаціях, бачимо, що ідеологічно-інтеліґентське мислення не надто важливе для жінок. У Києві та Харкові ми нулого століття знаходимо чимало прикладів спів праці жінок різних політичних поглядів, різної на ціональної приналежности та різних суспільних про шарків .12 У Галичині вивчення розвитку історії жі ночого руху виявляє вміння жінок переступити ре лігійні та регіональні границі. Знову ж в радянському періоді слід буде вивчити наскільки уявний страх перед націонал-комунізмом завадив у проведенні навіть тих реформ щодо жінок, які проводилися у центрі. Взагалі, кооптування лі вими партіями, а особливо більшовиками, своєї фор ми "розв’язки” жіночого питання став у такій самій пригоді жінкам, як більшовицька розв’язка робітни чого питання робітникам — а тут нова тема, трудність якої полягає в тому, що проблеми жінок чи робітників не виявляли вони самі, а в їхньому імені партійні активісти. Розглядання жіночої тематики виявляє в зайвий раз, що визволити нікого не можна — це мусить проходити від самої жертви. Вивчення фолкльору дає матеріял про жінок .13 Для історика України більш сучасного періоду го ловним питанням буде наскільки фолкльор зберіг поняття суцільности українського народу та в якій мірі цей процес був свідомим намаганням створити почуття національної єдности. Елементи фолкльору, які українці вживають для самовизначення — пи санки, вишивки, деякі тканини, пісні чи навіть де рев’яні або глиняні вироби і деякі страви, — служать засобом збереження існуючої громади. Ні в якій мірі вони не зумовлюють пристосування до сучасних про явів громади і поза свого роду емоційним, атавістич ним задоволенням, вони не дають засобів провести громаду у майбутнє. Щоб знати історію України, не вистачить знати історію держав, історіографію України чи історію її літератури або фолкльору. Треба пізнати спосіб, як цей народ вижив, як українці зберегли свою само бутність. Україна XIX та XX століть поділена на різні політичні, економічні та суспільні сфери, розчлено вана між чужими державами та розрізничкована у справах релігії, права та культурних і освітніх систем. Крім того, українці провадили самі між собою гострі суперечки в питаннях релігії, мови, абетки та різних аспектів політики. Не мали вони сильних прихиль ників серед інших держав. Незважаючи на те, Україна вижила і українці якось проіснували. Чи не найцікавіше явище в історії України — збереження української національної свідомости. Як можна пояснити повторні й спонтанні відродження України, які кожний раз дивують як прихильників, так і ворожих спостерігачів того явища? Та й самі учасники відродження України дивуються йому, ди вують учасників і провідників тих рухів своєю по пулярністю, своїм масовим демократичним характе ром. В чому та сила, яку західні аналітики, не маючи іншого слова, називають націоналізмом? Не думаю, що можна просто звести дефініцію націоналізму до понять XIX століття прив’язанням до народу чи до краю. Зрештою, така дефініція тавтологічна і не каже нам нічого про саме явище націоналізму ані про його прояви. Притаманність народного розвитку України ле жить у громаді та у зорганізованих формах громад ського життя. Нам потрібно розглянути і вивчити форми громадської праці, щоб могти схарактеризу вати те, що творить суспільство на Україні. Коли будемо розглядати творення та працю громад на Україні, побачимо, що маємо до діла з організованою силою. Вивчення історії громадського життя українських громад не проявляє виключно ідеологічний, а тим менше фанатичний характер. Це особливо важливе в аналізі так званого націоналізму. В українських громадських організаціях, особливо у жіночих та в тих, в яких жінки були активні, націо налізм не характеризувався ані ідеологією, ані на ціоналістичною нетолерантністю. Радше це вияв громадського активізму, якого його учасники не зуміли схарактеризувати іншим іменем. Держави на Україні використовували громади; громада витворила філософії та самосвідомість народу у противагу уряду. Це не маса, здатна тільки на розрухи, револьти та заклики демагогів; це життєздатний народ, збу дований з громад, у яких є тривалі форми сус пільного існування. Вивчаючи історію жінок, мусимо стати віч-на-віч з дійсною історією української громади. Так наявно побачимо, що в своїй основі це демократична, то лерантна і неекскллюзивна громада. Побачимо також, що ідеологічні рухи, ідеологічне мислення не про сякло в глибину населення. Навпаки, з малими ви нятками, побачимо навіть, що церковна теологічна полеміка не просочилась глибоко у мислення народу. Це ані добре, ані зле — це просто так. Зрозумівши історію жіночих рухів на Україні, зрозуміємо правдиву історію цієї країни і її народу. Остаточно можемо відповісти на питання, поста влене на початку цієї статті: історія жінок, як історія інших частин населення, лежить вкорінена у цілій громаді, а що досі не маємо повної та правдивої історії України, то не знаємо історії її жінок. І терплять з того приводу не лише жінки. Продовженя на стор. 29. 11. Це яскраво проявляється у кореспонденції Омеляна Огоновського з Оленою Пчілкою та Олександром Кони- ським, ЦДІА, Львів, Колекція Наукового Товариства
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
