Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЧИ ЖІНКИ МАЮТЬ ІСТОРІЮ, І ЧИ МОЖЕ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ЖІНОК ДЕЩО РОЗПОВІСТИ ПРО УКРАЇНУ? Закінчення В історії України, як і в історії інших народів, виступають провідні одиниці, вчинки яких мають вирішальний вплив на історичні події. Треба лише згадати рішення Володимира, щоб Русь-Україна прий няла християнство , або рішення Богдана Хмель ницького про потребу православного царя для Укра їни, яке повело його в Переяслав, чи погляди укра їнської інтелігенції не організовувати української армії, мовляв, демократія та со ц іа л ізм дадуть до статню оборону Українській Народній Республіці. Жінок у подібних ролях на Україні не маємо, хоч знаходимо там непересічних, визначних жінок. Та це непересічні жінки, отже, вивчаючи їх життя, не дові дуємося багато про життя інших жінок. Княгиня Ольга чи Анна Ярославна, чи княгиня Ганна Романова, чи Марта Борецька, чи Марія Магдалина з Мокієвських Мазепа-Колодинська, чи Ганна Орлик — всі вони поділяли непересічне життя своїх рідних. Інші жінки України, — як, наприклад, дочка Юрія Долґорукого, Ольга, з його подружжя з дочкою половецького хана,— передають нам цілий складний трагізм ран ньої історії України. Дочка цієї Ольги — це вірна дружина Ярослава із ’’Слова о полку Ігоревім”. Мати Івана Грозного — це також українська жінка Олена Глинська, дружина московського царя Василія III. Це подружжя до деякої міри підготувало ґрунт для зміни, щоб замкнене московське царство згодом, за Олексія і остаточно за Петра Першого, почало пе ретворюватися у модерну державу. Та відкритим суспільством Росія ніколи не стала. У вивченні цього питання, як і питання впливу Візантії на Україну, треба вивчити також обопільні впливи країн, князі і княгині яких укладали подружні договори. Праць про ті питання, які тісно зв’язані з історією жінок, ще немає. Інша тема, яка чекає своїх дослідників, — це вплив матері на виховання дітей, особливо на синів, які згодом стали князями. Тут також мусимо з жалем сказати, що ця тема — така важлива в історії України і її стосунків з усіма су сідніми державами — зовсім не опрацьована. Але історію не можемо обмежувати визначними одиницями. Вивчення державного устрою, провідних князів та зовнішніх зв’язків не вичерпує питань про історичний розвиток України. Намагання включити жінок в історію України княжого та литовського періодів змусить нас присвятити увагу суспільній та правовій структурі краю. Тут треба зважити, що на відміну від римського права, яке остаточно прий нялося на заході Европи, право на українських зем лях уможливлювало жінці самій відати своїм майном і виступати в суді від свого імени. Згідно з працями історика Наталії Василенко-Полонської, жінки на Україні, виходячи заміж, не шлюбували прийнятої у християнстві формули ’’послушенства в подружжі”. До XVIII століття вживалася обопільна формула присяги: "Беру тебе собі за помочника (чи помоч- ницю) в подружжі”. Жінки також відігравали значну ролю у розбудові церков та шкіл за Козаччини, і взагалі у філантропії. Але тут знову ми попадаємо на брак загального опрацювання історії філантропії на Україні. Розвиток церковного господарства, а осо бливо роля приходств священиків по селах в роз витку економіки та шкільництва — це ще одна нео- працьована тема. Отже, коли ми хочемо знати історію жінок на Україні, нам доводиться вивчати саму Україну. Не вистачає вживати модель вивчення інших народів; треба приступити до власної теми, навіть коли ви ринають обмеження нашої теми. Зайво вивчати державний устрій, бо це нам мало каже про історію України, особливо XIX та XX століть. Вивчення історії держави чи навіть народної істо ріографії зможе стати в пригоді, коли знаємо, що історіографії завдячуємо існування народу. Та навряд чи сказали б ми те навіть і про ’’Історію Русов”, яка більш ніж будь-яка інша історична книжка затримала свідомість окремішности українського народу після падіння Козаччини. Вивчення української літератури, особливо роз глядання мовної полеміки минулого століття, показує нам думки та спосіб дії інтелігенції. Це, до речі, звичний підхід до історії України, особливо до роз глядання її культурного відродження. Деякі історики далі будують свої історичні дослідження на роз гляданні питань інтелігенції. Але цей підхід насвітлює клімат дебатів та зацікавлень так званої культурної провідної верстви народу, він не дає правдивого віддзеркалення життя та інтересів народу. Література сама по собі не висвітлює життя громади, а від творює його через призму поглядів автора. Мовна полеміка, в свою чергу, охоплювала лише ту частину громади, яка мала доступ до друкованого слова. Уважна праця в епістолярній, часто ще досі не дру кованій літературі, виявляє відмінний портрет гро мади від загальноприйнятого. Це виявляється най більш драматично, коли розглядаємо листування Олени Пчілки або Олександра Кониського з Оме ляном Огоновським. З того листування можна б зробити припущення, що поділ думок серед укра їнської громади не був такий яскравий, як це ви- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
