Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНКА І НАЦІЯ Стаття написана в 1935 р. в часі польської окупації західних земель України. Понад півстоліття пізніше, на руїнах комуністичної імперії. Україна проголосила незалежність. Слова М. Рудницької про потребу акти візації жіноцтва, його завдання та співвідповідаль- ність за майбутність нації актуальні і сьогодні. На добу великого народного лихоліття і руїни припали початки нових взаємин між українською жінкою і нацією. В тіні великої національної трагедії, яка своє п’ятно витискає на всіх проявах особистого і збірного життя, проходить також наше життя, життя першої Генерації жіноцтва, що прийшла в громадян ство як активний чинник. Цей факт ускладнює ще більше питання, якому на ім’я: ’’жінка і суспільство”, ’’жінка і нація” , "жінка і держава” та яке само по собі — навіть у нормальних умовах — важке і складне. Трагедія нації викликує глибоку проблематику україн ського жіночого руху; у ній лежать причини його труднощів, але й одночасно його сили й патосу. Бо з одного боку треба ствердити, що важкі відносини, в яких найшовся наш нарід, утруднюють або й зовсім унеможливлюють українському жіноц тву переняти на себе нові завдання, виповнити як слід нові обов’язки, вжитись у нову ролю, — одним словом: стати творчою громадянкою. Процес коорди нації жіночих сил і потреб з потребами і функціями загалу вимагає супокою, вимагає поступневої і по стійної розбудови, він вимагає вкінці дбайливої опі ки з боку держави. Тисячі взаємин, що в’яжуть су часну жінку з суспільним життям, можуть назрівати й успішно розвиватися тільки у здоровій і нормаль ній атмосфері, себто в умовах життя державної нації. Але як розв’язати це питання, коли національний організм наскрізь хорий, коли він заабсорбований боротьбою зі зовнішніми труднощами і внутрішніми боляками, коли він інколи так загрожений у своєму існуванні, що — здається — стає віч-на-віч із смертю? Як серед таких умов донести в суспільний організм доплив свіжих жіночих сил, нових струй невипробо- ваної енергії, як перевести в ньому в часі загрозливої його недуги новий поділ завдань і функцій? Ось важкі питання, перед якими стоїть український жі ночий рух. Одначе з другого боку не можна заперечити, що хоча невідрадні умови національного життя зупиню- ють процес громадського назрівання українського жіноцтва, то одночасно саме завдяки ним, завдяки цим невідрадним умовам, зв’язок між українською жінкою і нацією став за останні роки нерозривний. Важке положення, в якому опинився нарід, пробу дило в широких масах жіноцтва зацікавлення громад ськими справами, ’’політикою”. Воно каже нам при землю, будували школи й церкви і сприяли своїм дітям у здобутті освіти. Правда, коли вибухла Перша світова війна, чимало з них були інтерновані як ’’ав стрійці”, себто вороги, хоч інші воювали в рядах канадської армії. Вони багато пережили і нині, в ретроспекті мо жемо сказати, що сила наших канадських свояків у тому, що вони мають глибоке коріння в канадській землі. Приклад цього можна побачити на нагробному камені того ж ’’першого поселенця” Івана Пилипова. Він ’’приїхав до Канади перший раз 1891, другий раз 1893 року враз з родиною” і там запустив коріння. Ці піонери ставали канадцями і з переконанням співали ’’Боже, спаси короля/королеву...” і таку па тріотичну канадську пісню як ’’Моя країна — мій собор; північне небо її купол. Її звуть Канадою, а я називаю її рідним домом.” Вони не ’’сиділи на ва лізах”, чекаючи моменту для повернення ”до старого краю” і дуже мало з них говорили, що вони ”на чужині” або ” в постою”, хоч у своїх громадських центрах, церковних залях або по хатах люб’язно співали ’’далека ти, а близька нам, кохана вітчизно...” І на потреби тієї ’’коханої вітчизни” сипали і нині сиплять пожертви. Але вони канадці. Вони вирішували справи своїх осель і сіл, а їхні правнуки вирішують справи цілої країни, бо, увійшовши масово в політичне життя своєї країни, вони здобули позиції в усіх органах влади — від муніципальної до найвищої федеральної. Нині суддя Найвищого суду Канади — українець, і ге неральний губернатор, себто представник голови держави Королеви Єлисавети, — українець. Або такий приклад: Канадський Інститут Україн ських Студій, який за порівняно короткий час роз винув широку наукову, освітню й видавничу діяль ність, є канадською науковою установою, котра була створена за державні гроші, бо цього вимагали ка надці, предки яких починали робити вклад у роз будову Канади сто років тому. Вони канадці, яких вже сто років хвилює доля України. Вони — наші свояки і нам приємно вітати їх з ювілеєм поселення, а ще більше з успіхами, яких вони досягнули ще задовго до ювілею і досягати муть, як ювілейний рік закінчиться. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
