Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНКА І НАЦІЯ Стаття написана в 1935 р. в часі польської окупації західних земель України. Понад півстоліття пізніше, на руїнах комуністичної імперії. Україна проголосила незалежність. Слова М. Рудницької про потребу акти візації жіноцтва, його завдання та співвідповідаль- ність за майбутність нації актуальні і сьогодні. На добу великого народного лихоліття і руїни припали початки нових взаємин між українською жінкою і нацією. В тіні великої національної трагедії, яка своє п’ятно витискає на всіх проявах особистого і збірного життя, проходить також наше життя, життя першої Генерації жіноцтва, що прийшла в громадян ство як активний чинник. Цей факт ускладнює ще більше питання, якому на ім’я: ’’жінка і суспільство”, ’’жінка і нація” , "жінка і держава” та яке само по собі — навіть у нормальних умовах — важке і складне. Трагедія нації викликує глибоку проблематику україн ського жіночого руху; у ній лежать причини його труднощів, але й одночасно його сили й патосу. Бо з одного боку треба ствердити, що важкі відносини, в яких найшовся наш нарід, утруднюють або й зовсім унеможливлюють українському жіноц тву переняти на себе нові завдання, виповнити як слід нові обов’язки, вжитись у нову ролю, — одним словом: стати творчою громадянкою. Процес коорди нації жіночих сил і потреб з потребами і функціями загалу вимагає супокою, вимагає поступневої і по стійної розбудови, він вимагає вкінці дбайливої опі ки з боку держави. Тисячі взаємин, що в’яжуть су часну жінку з суспільним життям, можуть назрівати й успішно розвиватися тільки у здоровій і нормаль ній атмосфері, себто в умовах життя державної нації. Але як розв’язати це питання, коли національний організм наскрізь хорий, коли він заабсорбований боротьбою зі зовнішніми труднощами і внутрішніми боляками, коли він інколи так загрожений у своєму існуванні, що — здається — стає віч-на-віч із смертю? Як серед таких умов донести в суспільний організм доплив свіжих жіночих сил, нових струй невипробо- ваної енергії, як перевести в ньому в часі загрозливої його недуги новий поділ завдань і функцій? Ось важкі питання, перед якими стоїть український жі ночий рух. Одначе з другого боку не можна заперечити, що хоча невідрадні умови національного життя зупиню- ють процес громадського назрівання українського жіноцтва, то одночасно саме завдяки ним, завдяки цим невідрадним умовам, зв’язок між українською жінкою і нацією став за останні роки нерозривний. Важке положення, в якому опинився нарід, пробу дило в широких масах жіноцтва зацікавлення громад ськими справами, ’’політикою”. Воно каже нам при землю, будували школи й церкви і сприяли своїм дітям у здобутті освіти. Правда, коли вибухла Перша світова війна, чимало з них були інтерновані як ’’ав стрійці”, себто вороги, хоч інші воювали в рядах канадської армії. Вони багато пережили і нині, в ретроспекті мо жемо сказати, що сила наших канадських свояків у тому, що вони мають глибоке коріння в канадській землі. Приклад цього можна побачити на нагробному камені того ж ’’першого поселенця” Івана Пилипова. Він ’’приїхав до Канади перший раз 1891, другий раз 1893 року враз з родиною” і там запустив коріння. Ці піонери ставали канадцями і з переконанням співали ’’Боже, спаси короля/королеву...” і таку па тріотичну канадську пісню як ’’Моя країна — мій собор; північне небо її купол. Її звуть Канадою, а я називаю її рідним домом.” Вони не ’’сиділи на ва лізах”, чекаючи моменту для повернення ”до старого краю” і дуже мало з них говорили, що вони ”на чужині” або ” в постою”, хоч у своїх громадських центрах, церковних залях або по хатах люб’язно співали ’’далека ти, а близька нам, кохана вітчизно...” І на потреби тієї ’’коханої вітчизни” сипали і нині сиплять пожертви. Але вони канадці. Вони вирішували справи своїх осель і сіл, а їхні правнуки вирішують справи цілої країни, бо, увійшовши масово в політичне життя своєї країни, вони здобули позиції в усіх органах влади — від муніципальної до найвищої федеральної. Нині суддя Найвищого суду Канади — українець, і ге неральний губернатор, себто представник голови держави Королеви Єлисавети, — українець. Або такий приклад: Канадський Інститут Україн ських Студій, який за порівняно короткий час роз винув широку наукову, освітню й видавничу діяль ність, є канадською науковою установою, котра була створена за державні гроші, бо цього вимагали ка надці, предки яких починали робити вклад у роз будову Канади сто років тому. Вони канадці, яких вже сто років хвилює доля України. Вони — наші свояки і нам приємно вітати їх з ювілеєм поселення, а ще більше з успіхами, яких вони досягнули ще задовго до ювілею і досягати муть, як ювілейний рік закінчиться. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
