Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Як і кожного року, наша школа вшанову вала великим концертом день Першого Листо пада. Лесик вже добре знав про те, як укра їнська молодь в 1918 році по-геройськи бо ролася на вулицях рідного Львова і про те, як 1-го Листопада замаяв синьо-жовтий пра пор на ратуші на знак, що влада перейшла в українські руки. Він знав про те, як українці тоді перебирали владу також в усіх менших містах Галичини і про те, як прибули з фрон ту Українські Січові Стрільці, щоб боронити рідну землю від ворогів. Лесик вже зрозумів, що про свято 1-го Листопада і про злуку Західньої України з Україною над Дніпром, яких теж розділили поміж себе вороги, не може забути ні одна українська дитина. Діти повинні вчитися і пам’ятати про своїх дідів, які в той час були героями і віддавали своє життя за Україну. Лесик повернувся додому в піднесеному настрої. Як ще жодного року, перший раз він відчув якось все по-іншому. Він був декляма- тором сьогоднішнього свята і як нагороду одержав голосне ’’браво” . Татко ще не повернувся з роботи, а ма тусі теж не було вдома. Лесик сів за столик у своїй кімнаті і задумався. У вухах дзвеніли ще слова вірша: Та прийде день — великий день І загуде свободи дзвін, Й на ваших тихих могилках Замає наш побідний стяг! ЛЕСИК Чи не сповняються ці слова тепер? Перед його очима стали ті молоді хлопці і дівчата з прапорами, яких він бачив у Києві, куди їздив з мамою. Вони голодували, щоб Україна стала вільною державою, а на ратуші у Львові знову повіває синьо-жовтий прапор! Лесик знає, що 24 серпня цього року Україна проголосила незалежність. Він бачить, як татко і мама що дня слухають новини, щоб не пропустити ні однієї вісточки про нашу Україну. У вересні він їздив в однострою на маніфестацію до Вашінґтону, де члени СУМ-у і Пласту при їхали з синьо-жовтими прапорами і написами, щоб показати Президентові Америки і всім людям, що українці хочуть самостійної дер жави. Лесикові здавалося, що він у цілім морі синьо-жовтих прапорів і вишивок (у яку теж була одягнена і його матуся) та у блеску горіючих свічечок, які тримали діти, бачить свою Україну і вона стає для нього такою близькою і дорогою. — Татку! — звернувся він до високого стрункого мужчини, що усміхнений станув у дверях. — Коли вже видрукують на Україні наші українські гроші і коли буде там ма- шерувати наше українське військо? Ми всі надіємось, що скоро, Лесику, і маємо в Возі надію, але — треба дуже багато праці, бо наша Україна має ще багато воро гів.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
