Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Як і кожного року, наша школа вшанову вала великим концертом день Першого Листо пада. Лесик вже добре знав про те, як укра їнська молодь в 1918 році по-геройськи бо ролася на вулицях рідного Львова і про те, як 1-го Листопада замаяв синьо-жовтий пра пор на ратуші на знак, що влада перейшла в українські руки. Він знав про те, як українці тоді перебирали владу також в усіх менших містах Галичини і про те, як прибули з фрон ту Українські Січові Стрільці, щоб боронити рідну землю від ворогів. Лесик вже зрозумів, що про свято 1-го Листопада і про злуку Західньої України з Україною над Дніпром, яких теж розділили поміж себе вороги, не може забути ні одна українська дитина. Діти повинні вчитися і пам’ятати про своїх дідів, які в той час були героями і віддавали своє життя за Україну. Лесик повернувся додому в піднесеному настрої. Як ще жодного року, перший раз він відчув якось все по-іншому. Він був декляма- тором сьогоднішнього свята і як нагороду одержав голосне ’’браво” . Татко ще не повернувся з роботи, а ма тусі теж не було вдома. Лесик сів за столик у своїй кімнаті і задумався. У вухах дзвеніли ще слова вірша: Та прийде день — великий день І загуде свободи дзвін, Й на ваших тихих могилках Замає наш побідний стяг! ЛЕСИК Чи не сповняються ці слова тепер? Перед його очима стали ті молоді хлопці і дівчата з прапорами, яких він бачив у Києві, куди їздив з мамою. Вони голодували, щоб Україна стала вільною державою, а на ратуші у Львові знову повіває синьо-жовтий прапор! Лесик знає, що 24 серпня цього року Україна проголосила незалежність. Він бачить, як татко і мама що дня слухають новини, щоб не пропустити ні однієї вісточки про нашу Україну. У вересні він їздив в однострою на маніфестацію до Вашінґтону, де члени СУМ-у і Пласту при їхали з синьо-жовтими прапорами і написами, щоб показати Президентові Америки і всім людям, що українці хочуть самостійної дер жави. Лесикові здавалося, що він у цілім морі синьо-жовтих прапорів і вишивок (у яку теж була одягнена і його матуся) та у блеску горіючих свічечок, які тримали діти, бачить свою Україну і вона стає для нього такою близькою і дорогою. — Татку! — звернувся він до високого стрункого мужчини, що усміхнений станув у дверях. — Коли вже видрукують на Україні наші українські гроші і коли буде там ма- шерувати наше українське військо? Ми всі надіємось, що скоро, Лесику, і маємо в Возі надію, але — треба дуже багато праці, бо наша Україна має ще багато воро гів.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
