Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З НАШИМ СВЯТОМ! Казали мені: ’’Напиши, Тамаро, щось навесело на наше 35-річчя”. А то, здається, тому, що моє ціле життя крутиться навесело: і сонечко світить навесело, і пташка щебече весело і, може, тоді щось про нас, союзянок, надумаю і напишу навесело. Треба починати від початку. Але мене тоді не було у Нью-Бранзвику, як народився і побачив світ наш Відділ. Казали мені: "Ви приїхали вже на готове”. Може тоді мені спочатку не треба починати, а зі середини? Але як то поминути славне минуле, слав них союзянок, які вирішили продовжувати працю з рідного краю на чужині? Бо то і була чужина, і багато часу треба було, щоб закліматизуватися. А роки плили... І, як казав старий гуцул, роки то не кури, щоб їх можна зчислити: розлетяться в різні сторони. Але візьміть вівці. Вівця за вівцею біжить собі за порядком, одна за одною, акурат так само, як і роки. Найперше маленькі, кругленькі, біжать і мекають, а за ними трохи більші, теж кучеряві, а ще за ними гонорні — старші. Потім ще одна гонорна, бо ходила аж по Великій Україні. За нашу волю воювати. А на кінці шкандибають вже ось нинішні, ніби ми. 35 літ — багато часу! Наш Відділ мав своїх славних членкинь, якими ми завжди гордилися: до брих і з посвятою голів, які з нами собі голову сушили, бо не завжди ми хотіли рукави закочувати до праці. Нехай собі голова головує, і тому ми не можемо ніколи вибрати голову на наших загальних зборах. Якби не ті протоколи, так гарно виписані, нічого і нікого я б собі не пригадала. Хіба що гляну на ті знимки — спільні, наші. Поскладаю я їх за порядком, за роками і майже нікого з давніх не можу пізнати. Вгадую: а може це пан Слободян? Та ні, це пан Попіль, Ольга Яцишин. А та, то, напевно, я, так молодо виглядаю. Сама себе не пізнаю. А деяких вже нема серед нас, відійшли у Божі хороми. Притрусив нас іней часу. Але пані не призна ються. Каже одна, що вернулася з фльоридської калабані, що то від сонця побіліла. А я не була на Фльориді, то від чого побіліла? Але підімо роками взад, яких 25-30 літ. Чи при гадуєте, як то колись було? Ми були молоді, земля під ногами горіла, хотілося танцювати. Наші забави у церковній залі, наче у самому Гілтон готелі тепер, котильонові, вишивані, з нагородами за найкращі вишивані сукенки. Пара за парою з нашими коханими. А вони також були якісь інші... Якби ті роки якось могли вернутися, Боже милий! Я не переставала б танцювати хоч дотепер. А музики не такі виборові, але тоді, здавалось, що найкращі, кращих не було і не буде. Перше згадую забави, бо вони мені найкращі спогади залишили. А може і ще у когось? А тепер треба згадати і про добрі діла, про ближньому поміч. Збирали ми, пакували, посилали і просили Бога, щоб все щасливо дійшло у призначене місце. І донині те саме робимо. А наші свята-академії! Тепер їх вже не влашто вуємо. А чому? Ми співали, мали хори, добрих і менш добрих дириґентів. У всякому разі, як треба було, то співали ми як соловейки. Згадую прогульку до парку у Соммервіллі в Нью-Джерзі, тиждень перед велико дніми святами. Подумайте, українська жінка у перед- святочний час збирається на прогульку. Я назвала нас непутящими. Ліпше було б паски печи і хату прибирати, як нам і годиться, а вони і я, непутящі, на прогульку зібралися. Але було гарно! Турбувалися ми всім і також, щоб ґрейцар заро бити. То був бізнес. Пироги, печиво, обіди, пісні, а гроші йшли на добрі, харитативні цілі. З цим нашим великим святом, 35-річчям існуван ня, постановім зробити наш Відділ найкращим, працю вати дружньо і один одного любити. Це я зі щирого серця рекомендую! Тамара Панкевич 65-ий Відділ СУА ТРАДИЦІЙНИЙ ОБІД Пройшло гаряче літо. Членки відпочивали в го рах, на морі, а декотрі таки в хаті — набирали сили до праці. Голова І. Гладка скликала ширші сходини і повідомила членкинь, що обід на Український Музей відбудеться 7 жовтня, бо є вільна заля. Обов’язок взяли на себе І. Гладка — голова, А. Кизик — заступниця, О. Посполіта — господарська референ тка. Всі інші членкині помагали. З продажею квитків на обід не було клопоту, бо мешканці Нью-Гейвену знають, що з’їдять смачний обід. Заля, як звичайно, була дуже гарно прибрана членками. По Службі Божій гості заповнили залю. Голова І. Гладка привітала о. пароха Романа Ґолембу, пред ставників Українського Музею д-ра О. Данка та інж. І. Гайду, місцевих гостей та гостей з України, які приїхали відвідати рідних, і сказала, що дохід з обіду призначений на Український Музей. Отець Роман провів молитву і побажав гостям смачного обіду. Д-р Данко дуже цікаво розповів про працю та зав дання Українського Музею. Зв’язки Українського Музею в Нью-Йорку з Укра їною спочатку були односторонніми: ми висилали
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
