Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
згадала, що цікавиться постаттю Гальшки й збирає про неї матеріяли. Дещо з того, що вона казала, розходиться з тлумаченням Соловйова, зокрема з його зображенням Беати як ревної католички, яка за всяку ціну хотіла навернути дочку до католицизму і, власне, була найбільшим ворогом своєї нещасної дитини. Ліна Костенко, навпаки, твердить, що Беата дуже любила доньку, піклувалася нею, боронячи її від зазіхань різних кавалерів і саме для цього повезла Гальшку до Варшави. Не знаю, якими джерелами користувалася Ліна Костенко, однак щодо Соло вйова, то, без сумніву, він вивчав літописні та інші історичні свідчення, проте описував усе з позицій офіційного російського православ’я та великодержа вної політики. Ось, наприклад, як він закінчує свій роман: "Острозький замок, що був донедавна центром литов ського православія, перетворився в Єзуїтський монастир. ... Здригалися кості князя Костянтина в його родовому склепі, але єзуїти не боялися повсталих з гробів. Вони безупинно працювали всіма своїми жахливими засобами і за кілька років занапастили й обезличили цілий чудовий край руський (тобто російський — А.Г.), підпорядкували його дряхлій і кволій Польщі. Та настав час і прийшов кінець їхньому володарюванню. Вони зникли з землі руської, яку вони осквернили. ... В руїнах стоять їхні монастирі з усіма своїми страшними таїнами, з кайданами й горами кісток людських, розкиданих у підземеллях. А на цих руїнах будується православна церква й звучить російське слово...” В романі Соловйова є кілька сторінок, присвя чених поліським селянам XVI сторіччя, а при цьому автор ділиться своїми спостереженнями про побут поліщуків своєї доби. Для нього це примітивна га лузка ’’руського” народу, просякнена поганським світоглядом, але по-своєму романтично-приваблива й душевно чиста. Ось що він пише: "Бідне й сумне житло поліського селянина. За наших днів, як і триста років тому, життя тут зовсім первісне, засоби убогі... Проминули століття, не заторкнувши й не змінивши цієї лісової глушини. Низка поколінь змінила одне, друге, все довкруги цілковито перемінилося й зажило новим життям, а тут — ті самі люди, та сама темрява неуцтва, диких забобонів, той самий від пращурів збережений побут, ті самі убогі халупи. Але, не дивлячись на всю свою дикість, народ поліський найбільш добродушний народ у світі. Він нічого не бачив, крім своєї тяжкої долі, цілковито задо волений нею і в рідкі хвилини відпочинку віддається без журним веселощам. Він свято зберігає старовинні обряди та звичаї і ніяк не може зрозуміти, що ці залишки по ганського культу несумісні з християнством, яке він іспо- відує. Та, власне, поліщук є християнином тільки за назвою. Вся природа здається йому населеною добрими й злими духами. І він віддає себе під опіку першим і веде жорстоку боротьбу з другими. У своєму серці він несвідомо зберігає один скарб, який прикрашує його важке життя. Цей скарб — поезія. Поліські пісні чудові і багато кажуть вони люд ській душі. Вони заторкують найкращі почуття, плекають і збуджують жаль до всього нещасного, покривдженого, кволого...” Хочу додати, що вперше я познайомилася з по- ЩАСТЯ Не кожен щастя витримати може. Воно є теж талан і Божий дар. Воно не безтурботне і погоже, Воно не тільки легкість, А й тягар... Воно, відомо, навіть нагорода За власну витривалість і за труд, Його непоказна й нетлінна врода Позбавлена від суєти й від пут. Воно — відповідальність за обох... Наповнене живим і стиглим змістом. Воно завжди минає егоїста, Воно досяжне для небагатьох... 1970 ліщуками, точніше з однією дівчиною-білорускою з поліського села, бувши в Австрії у таборі примусової праці під час війни. Ця дівчина, яка народилася й виросла за радянської влади, перший раз в житті побачила електричну лямпочку, коли німці вивезли її на роботу! Вона розповідала, що в її селі майже все населення хворіло на жахливу хворобу — ковтун, від якої шкіра на голові покривається кривавим струпом і волосся не можна розчесати (до речі, в радянському енциклопедичному словнику ковтун значиться тільки як коняча хвороба). Отже, здається, що й сто років після того, як Соловйов їздив на Полісся й спостері гав там життя поліщуків, небагато змінилося... Проте в нас є пречудова ’’Лісова пісня” Лесі Українки — це ж, прецінь, про тих самих людей, про ту саму ’’лісову глушину”, ту саму ’’поезію” в душі цього народу. І пригадуються ще ’’Тіні забутих предків” , де опоети зовано ’’паганський” спосіб життя на Гуцульщині. Отак воно і є: реаліст чи спостерігач-науковець побачить бруд, неуцтво й убогість, а поет відчує ’’скарби душі”. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
