Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СЕЛО МОЄ УГОРНИКИ Управа Союзу Українок в селі Угорники в 1935 році. Друга справа — голова — Ірина Ганушевська, друга зліва — Софія Остапович. The Board of UNWL in the village of Uhoryn, 1935. Ірина Руснак ставить першу цеглу на будову нової церкви в Угорниках (серпень 1990 p.). Iryna Rusnak places first brick launching the building of a church in the village of Uhornyk, 1990. Сорок сім років проминуло від часу, як я виїхала зі села, в якому росла від 6-22 року життя. Здавалося б, час короткий, але за тих 16 років моєї молодости я зазнала великого щастя, якого людина в місті не може мати. Я пізнала і безмежно полюбила україн ське село в повноті його краси, традицій і доброти людей. Будучи в Україні минулого року, я вибралася в рідне село. Люди довідалися, що я приїжджаю і просили прийти та поставити першу цеголку під будову нової церкви. Стара була спалена, тільки дзвіниця залишилася. Не знала я, що мене чекає і ніколи не сподівалася такого сердечного привітання. Ціле село вийшло вітати: старші, які мене і нашу родину пам’ятали, і молодші, яким розповідали про священика з родиною, що все своє душпастирське життя віддав для просвічення села. Вийшли люди святочно вбрані з квітами, вишивками, а старенька пані з давнього Союзу Українок привітала мене хлібом і цукром на чудово вишитім рушнику. Після святочної церемонії ми молилися і співали. Зда валося, що так, як колись, ціле село — це один хор на чотири голоси. Опісля відбулася зворушлива зустріч у читальні, в якій колись я з братом ставили не одну виставу. Запитанням та співам не було кінця. Тяжко описати ті пережиті зворушливі хвилини. Та прийшов час, і треба було знову покидати рідне село. Так чітко пригадалися переживання виїзду на еміґрацію. Тепер я неначе знову виїжджала на емігра цію, покидаючи рідні сторони. Не забрало багато часу надумуватися, коли мій чоловік запропонував мені поїхати ще раз. І за два місяці я знову поїхала на Україну. Яке було моє здивування, коли побачила в моєму селі вимуровані стіни нової церкви. Сказали, що майстри мурують, а старші жінки подають цеглу. Так, тільки в єдності можна досягти того, до чого прагнемо. В тимчасовій каплиці правилася Служба Божа. Діти, хлопці і дівчатка стояли довкруги тетраподу і тримали лелійки. Маленька, може трирічна дівчинка вистояла цілу співану Службу Божу, святочно три маючи лелійку. Пригадалися діточі літа, маївки з лелійками і співи в церкві та прекрасні гаїлки. Яке чудове та свідоме село, що хоч тільки п’ять кіло метрів від міста, не втратило характеру українського села. Похвалилися, що цього року приготовили у двох селах 200 дітей до першого Св. Причастя. Під час різдвяних свят ходили з вертепом і колядою. Мала я зустріч із старшими, знову в читальні, а молоді попросили мене зустрітися з ними і на пере куску. Серце радіє, що та молодь, виховувана в комуністичному дусі, зовсім його не має, а навпаки, свідома і повна ідей та надії на краще завтра. З піднесеними душевними думками верталася я до Америки та рівночасно із журбою про майбутнє нашої Батьківщини і тих молодих людей, які завзято обіцяють боронити прав свого народу. Ірина Руснак 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1991 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
