Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СЕЛО МОЄ УГОРНИКИ Управа Союзу Українок в селі Угорники в 1935 році. Друга справа — голова — Ірина Ганушевська, друга зліва — Софія Остапович. The Board of UNWL in the village of Uhoryn, 1935. Ірина Руснак ставить першу цеглу на будову нової церкви в Угорниках (серпень 1990 p.). Iryna Rusnak places first brick launching the building of a church in the village of Uhornyk, 1990. Сорок сім років проминуло від часу, як я виїхала зі села, в якому росла від 6-22 року життя. Здавалося б, час короткий, але за тих 16 років моєї молодости я зазнала великого щастя, якого людина в місті не може мати. Я пізнала і безмежно полюбила україн ське село в повноті його краси, традицій і доброти людей. Будучи в Україні минулого року, я вибралася в рідне село. Люди довідалися, що я приїжджаю і просили прийти та поставити першу цеголку під будову нової церкви. Стара була спалена, тільки дзвіниця залишилася. Не знала я, що мене чекає і ніколи не сподівалася такого сердечного привітання. Ціле село вийшло вітати: старші, які мене і нашу родину пам’ятали, і молодші, яким розповідали про священика з родиною, що все своє душпастирське життя віддав для просвічення села. Вийшли люди святочно вбрані з квітами, вишивками, а старенька пані з давнього Союзу Українок привітала мене хлібом і цукром на чудово вишитім рушнику. Після святочної церемонії ми молилися і співали. Зда валося, що так, як колись, ціле село — це один хор на чотири голоси. Опісля відбулася зворушлива зустріч у читальні, в якій колись я з братом ставили не одну виставу. Запитанням та співам не було кінця. Тяжко описати ті пережиті зворушливі хвилини. Та прийшов час, і треба було знову покидати рідне село. Так чітко пригадалися переживання виїзду на еміґрацію. Тепер я неначе знову виїжджала на емігра цію, покидаючи рідні сторони. Не забрало багато часу надумуватися, коли мій чоловік запропонував мені поїхати ще раз. І за два місяці я знову поїхала на Україну. Яке було моє здивування, коли побачила в моєму селі вимуровані стіни нової церкви. Сказали, що майстри мурують, а старші жінки подають цеглу. Так, тільки в єдності можна досягти того, до чого прагнемо. В тимчасовій каплиці правилася Служба Божа. Діти, хлопці і дівчатка стояли довкруги тетраподу і тримали лелійки. Маленька, може трирічна дівчинка вистояла цілу співану Службу Божу, святочно три маючи лелійку. Пригадалися діточі літа, маївки з лелійками і співи в церкві та прекрасні гаїлки. Яке чудове та свідоме село, що хоч тільки п’ять кіло метрів від міста, не втратило характеру українського села. Похвалилися, що цього року приготовили у двох селах 200 дітей до першого Св. Причастя. Під час різдвяних свят ходили з вертепом і колядою. Мала я зустріч із старшими, знову в читальні, а молоді попросили мене зустрітися з ними і на пере куску. Серце радіє, що та молодь, виховувана в комуністичному дусі, зовсім його не має, а навпаки, свідома і повна ідей та надії на краще завтра. З піднесеними душевними думками верталася я до Америки та рівночасно із журбою про майбутнє нашої Батьківщини і тих молодих людей, які завзято обіцяють боронити прав свого народу. Ірина Руснак 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1991 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
