Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КАЛАЧІ ТА КНИШІ До печива 1-ої групи належать насамперед різ двяні калачі та книші. Звичай печення калачів прий шов до нас з передхристиянських часів, коли при кінці грудня і з початку січня відбувалося свято “Ко- рочуна” або “Коляди”. Народ відзначував народжен ня нового сонця, бо саме в цей час ночі починали коротшати, а дні ставати довшими. З цієї нагоди пекли круглі калачі (символ сонця) і тримали їх впродовж свята, щоб в такий спосіб відігнати довгі темні ночі, холод. В деяких околицях цей ритуаль ний хліб називають “корочун”. З приходом христи янства зимове передхристиянське свято покрилось Різдвом Христовим. Хоч колись пекли тільки круглі калачі, сьогодні ми маємо два роди калачів — круглі та подовгасті. їх завжди пекли з пшеничної муки. Про калачі співають у щедрівці “Та кладуть калачі з ярої пшениці”. Три круглі калачі, один на одному, з свічкою посередині, були невід’ємною частиною Святої Вечері. Подовгасті калачі плелися в 3, 4, 6 і 12 попліток і виконували ту саму функцію, що й круглі. Колачі уважались небуденним печивом, навіть ласо щами, і тому виникла приповідка “Його туди й кала чем не принадиш”. Крім великих калачів на святве- чірній стіл пекли теж багато маленьких, які розда вали колядникам. Про це співається в старинних гуцульських колядках: “Ци дома дома єго ґаздині? Та слуги кажуть, що нема дома. Та сидит собі в новій пекарній, В новій пекарній колачі пече. Ходім у хату закольидуймо, Чей же вна нам даст по колачеви. По колачеви, по пшеничному". "По конец стола йиворового, Ой на тім столі чисті скатерті, На тих скатертях круті колачі, Де вни кручені? В тура на розі. Де вни печені? У печі Божій". Крім звичайного хліба (можна начислити близько сто сортів), який випікався для щоденного споживан ня, народ теж приготовляв обрядові хліби, які можна поділити на дві групи: 1. Печиво, пов’язане з народним календарем та працею в полі, як: Великдень, Різдво, вигін худоби на весну, засів, орання, обжинки, приліт перших пташок з вирію тощо. 2. Печиво, пов’язане з побутом, як: народження, весілля, поминки за померлих. ЩОДЕННИЙ ХЛІБ Годиться сказати ще кілька слів про щоденний хліб, який приготовляли до печення з такою набож ністю, як і обрядове печиво. Місили хліб на кваснім тісті в спеціяльній дерев’яній діжі, яка мала віко. Цю діжу уживали виключно на вироблення щоденних та обрядових хлібів. Її ніколи не виносили з хати і нікому не позичали, бо за повір’ям це могло спри чинити недостачу хліба, що для українця уважалось великим нещастям. Коли спроваджувались до нової хати, в якій перед спровадженням мусіла бути піч і стіл, з великою парадою вносили діжу. В давнину народ також вірив в існування домашнього божка “хлібника”, якого завдання було оберігати зерно, муку і сприяти доброму випіканню хліба. Почина ючи місити тісто на хліб, молитвою закликали Бога до помочі. Вкладаючи хліби до печі, господиня до них приговорювала, щоб вдалися, рівночасно роби ла на них знак хреста, витискаючи зверху рукою. Згідно з повір’ям, нікому не можна було позичити чи дарувати першу буханку хліба, яку клалося в піч, тому на ній робили знаки мізинним пальцем, вити скаючи дірку. Залишки хліба ніколи не викидали, тільки кришили та розсівали на грядки чи в полі годували худобу, пташню або палили. Марнувати чи зневажливо поводитися з хлібом уважалося гріхом. До сьогодні залишився між українцями надзвичайно гостинний та щедрий спосіб вітання гостей, а саме хлібом і сіллю. Із щоденним хлібом ішли вітати но вонароджене дитя. Старости йшли з хлібом сватати. Обмін хлібом між старостами та батьками означав, що дівчина засватана. Цей обмін становив народне звичаєве право, від якого не годилося відступати. Хлібом благословляли молодих до шлюбу, хлібом теж їх вітали з поверненням. Хліб клали на труну небіжчика і теж залишали на могилах. З хлібом починали працю в полі: ламаючи хліб на скибки, підкидали до неба та заорювали. З хлібом і закін чували працю в полі. Худобу виводили на пашу на весну, а восени вітали вдома з хлібом. Навіть таку річ, як місце на нову хату вибирали, підкидаючи три буханки хліба догори і залежно від того, як впадуть, рішали, чи місце пригоже на будову. На Щедрий Вечір в деяких околицях на стіл кладуть два калачі, які називають “Василь та Малан- ка”. В давнину ці дві мітичні постаті, хоч може під іншими назвами, символізували визволення весни з підземельних надр, з-під льодових криг, холоду, темноти. Різдвяні книші майже цілком забуті, а колись вони відігравали таку важливу ролю, як і калачі. Знаємо, що вони теж пишались на Свят-вечірнім столі. Ними накривали узвар, коли клали коло ді- духа. Круглої форми, книші мали посередині ма леньку хлібинку, яка була призначена для душ по мерлих, які, згідно з повір’ям, брали участь у Святій Вечері. ПТАШКИ З ТІСТА Ранньою весною, коли природа починала давати знаки життя, коли починали прилітати пташки з вирію, випікалось багато різного дрібного печива, пов’язаного з працею в полі та воскресінням при роди. Вирій, рай, ирій, згідно з давнім повір’ям, це край чи острів тепла і світла, який знаходиться десь
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
