Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
рішиться його доля. Ранесенько пішов старесенький Прокіп на приходство. Стрінув його такий же сідо- главий священник. Вислухав, в чім діло, і погодився провести при сягу. — Нехай прийдуть до мене обоє нині увечорі з двома свідками, — сказав Прокопові на пращання. Виглядав Петро вечора. День роком йому став. Жадоба пімсти палила огнем, до якого немов до ливало оливи роздумування про його любов до Ган нусі, про той біль серця, з яким кидав він її, йдучи на війну. Забув і за саратівську молодицю... Немов вилами пхав безконечні години. Коби до вечора ближче... Примеркалось. — Ходім! — каже дідусь Прокіп. Мовчки зібрався Петро. Поступили по дорозі по Петрового стрия і втрійку зайшли до Ганнуськи. До непізнання змінилась жінка протягом нецілої доби. Почуття страшної кривди й зневаги, нанесеної їй тим, котрого кохала цілою силою молодечої душі, котрого і в думці не зрадила, прибило молодицю гірше, чим спричинена війною страшна траґедія на сильства п’яних салдатів і її наслідки. Бліда з запалими очими стягнулась з постелі й, улягаючи намовам, цілим селом шанованого дідуся, попленталась також на приходство. Рада була, що вечірний присмерк прикрив перед людськими очима це страшне її упокорення. Старенький парох дожидав незвичайних гостей. В парохіяльній канцелярії стояв на столику хрест і дві свічки. — Присяги хочеш від жінки? — питає досвідчений душпастир Петра. — Так, прошу отця-добродія. Як на сповіди кажу: присягне, що невинна в зраді, прощу і забуду — але як не присягне, вбю зрадницю!.. — слідує відповідь. — Добре, синку! — каже старенький парох. — Проводив я вам присягу при шлюбі, проведу і сьо- годня, бо хочу помогти вам у вашому горю. Так! так! дітоньки! Присяга велика річ! — мабуть трудна спра ва, якщо без неї обійтися годі!. Засвітив старенький свічки. — Так, як при шлюбі, проведу вам присягу, і так, синоньку, — продовжує священник, звертаючись до Петра, — як при шлюбі ти перший присягав твоїй дружині вірність, присягни перший і сьогодня, що ти цеї супружої вірности не зломав ні разу, а опісля я таку ж присягу відберу й від твоєї жінки! Спалахнув Петро на ті спокійні слова свяще ника. — Що ви, єґомость, кажете? Я? Присягати? Ні! Цього не буде! — Не присягнеш, що не зрадив своєї жінки?! — Не присягну... Не можу... — боронився Петро й хилить голову в покорі. Пригадав він собі аж тепер рум’яну, круглолицю московку... — Хто з вас без гріха, нехай перший кине камінь не неї, — повторює Христові слова старенький Його слуга й гасить засвічені до присяги свічки. З їх світлом гасне й огонь ненависти до жінки, який опанував був серце Петра. Зате в Гануськи наче щось болюче обірр ося в серці: він, її коханий Петро, зраджував й добровіль но, бо... не може присягнути... Заіскрилися очі, гордо піднесла голову... Та це було лиш хвилину: що було, то пропало. І він і вона — жертви воєнного лихоліття... Згасла гнівна іскра. Глянула спокійніше на Пе тра. А він зворушений приступив до неї й вони обоє в злагоді вернулися домів. "Жіноча Доля", ч. 13, 1930 р. Зберігаємо правопис ориґіналу. ГАЛИНА ВЕРЕС МЕНІ НАСНИЛОСЬ... Мені наснилось: вмерла Україна... А я була тоді на чужині, Ввірвалась в душу туга журавлина, І серце розірвалося в мені. І закружляли птахи наді мною Вогнем Чорнобиля, черовні і страшні, І хтось поїв мене отруйною водою, І наше сонце згасло у пітьмі... Мені здалось, що я стою в пустелі, В німій пустелі, ніби сирота, В якої вкрали матір і оселю, Й навколо мене смерті самота, Прокинулась! Навколо ранку зорі Очима миру сяяли вгорі, Із джерела текла вода прозора, Трояндою світанок променів. Краса кругом... Але ж моя Вкраїна Далеко так... І я на чужині, А що як справді вмерла там калина, І крила зупинились на млині... А що як справді із криниці воду Уже ніхто не зможе більше пить, І все украли у мого народу, І наша воля вічним сном вже спить?. Світанком літа обрій пломеніє, І люди тут по-людському живуть, Чому ж і сонце в чужині не гріє, Чому ж так сни про рідний край печуть?. Шевченка очі дивляться у душу, Й мені ніде спокою не дають, Мій край в біді... Туди летіти мушу, Мене там журавлі і діти ждуть...
Page load link
Go to Top