Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРИСЯГА (З воєнних картин) На поклик мобілізаційного дзвона 1 серпня 1914 р. покинув Петро НІ. свою молоду жінку, проживши з нею заледве три солодкі місяці. Але не довго воював. Вже в осени того ж року попав в російський полон. В неволі пощастило. Приділили його до пільних робіт. На ділі став заступником господаря в молодої московки в одній деревні (селі) Саратовської Гу бернії. Жив у вигодах і достатках. Господиня годила полоненому, як могла, бо бачила, що доля при несла їй щирого й трудящого робітника, тай... врод ливого заступника чоловіка. Робота в господарстві йшла звичайним руслом. Добробут зростав. Запо падливі руки Петра і дбайливе його господарське око пильнувало цілого хазяйства, як власного. Прожив Петро в своєї хазяйки до весни 1918 р. В добрі, гаразді й приємности прожив. Та все-таки тягнуло до дому. Думка линула до полишеної молодої жінки, від якої час від часу ді ставав вістку. Знав, що війна зруйнувала його го сподарство, що батько-ненька минулися. Але про себе Ганна писала якось мало... Скористав Петро з пореволюційного замішання в Росії, попращав свою господиню й пустився в дорогу додому. Прийшлося більше йти пішки, чим їхати залі зницею. Заледви по шістьох тижнях добився до рідного села С. в Товмацькому повіті. З дрижанням серця доходив до близьких серцю місць. Молодий місяченько приманчиво сипав срібним промінням, навіваючи на душу спомини хвиль, пе режитих в щастю і молодечому коханню. Петро минув стареньку церковцю, і ось вже й до власного обійстя дійшов. Легенько торкнув у двері й опинився в теплій, привітливій хатині. Застав жінку з дійницею в руках, щойно від ко рови вернулася. Крикнула від несподівання. Хвилька і страшне ридання вирвалось з грудей вродливої молодиці. З острахом заступила собою колиску, якої Пе тро в першій хвилі не завважив. Голосне ридання жінки збудило приспану в ко лисці дитину. Захлипало мале, а там і заплакало зі всеї сили... Немов прибитий громом, якось не сів, а зсунувся Петро на лаву. В одній хвилі зрозумів усе. — Зрадила! — засичав крізь зуби. Лють розпирала йому груди. — Ти! — визвірився до жінки і замість при вітання прискочив до неї з кулаками. — Вб’ю! Як собаку, вб’ю негідницю! Похилилась молодиця, вгнулися коліна. — Петре, прости. Невинувата! — пролебеділа сердешна. — А це що?!— кричить Петро несамовито по казуючи на колиску: — ”Не винувата” — передра жнює. Від пам’яти відходить. Викрикує образливі слова, а там до землі кинув свою кохану Ганнусю, яка в його очах упідлилася зрадою. Заметушилось в хаті. Крик... Зойк... Вже й сусіди збіглись. Заспокоюють озвірілого Петра, відтирають зім лілу Ганнуську. Розповідають просто, як було. Як невинна мо лодиця впала жертвою насильства озвірілих козаків з армії Керенського, які в літі 1917 р. верталися з під Калуша. Не йме їм Петро віри. Але все таки заспокоївся настільки, що не рветься до жінки з кулаками, і дасть собі сказати слово. Знеможену молодицю поклали в постіль, дитину вколисали, але ніхто до дому не йде, бо Петро на всі вговорювання все таки вперто повторяє, немов сам до себе: ”Вбю, як собаку вбю”... Якже лишати жінку з таким озвірілим хлопом? Післали по старого діда Прокопа. Він був на Ганчинім обійстю в часі нападу козаків; він просив їх, благав, щоб лишили молодицю в спокою, та дарма... Може хоч йому Петро повірить, заспокоїться та перестане грозити смертю нещасній молодиці. Прийшов старий Прокіп. Додержав слова, бо по- обціяв Ганні оправдати її перед чоловіком, як по вернеться з війни. Не відповів Петро на привітання сивоволосого дідуся. Мовчки слухав його слів, стверджуваних присягою. Несподівано однак нова думка блиснула в го лові потоптаного в своїх правах чоловіка. — Що мені ваша присяга!.. — обізвався Петро до Прокопа: — Ану, чи вона присягне, що невинувата? Чи зважиться присягнути негідниця?.. А далі з запалом до всіх: — Присягне, так дарую — а ні, то вбю, а сам далі йду воювати!.. — Добре, Петре! Згода... Пам’ятай про це сло во... — каже Прокіп: — завтра підемо до присяги, але нині ходи до мене ночувати... Погодився Петро. Пішли обидва з Прокопом. Осталися жінки з Ганнусею. Пожалували ще трохи небогу тай розійшлися. Лиш стара Настя залиши лася ночувати з побитою нещасною молодицею... Немов у гарячці пролежав Петро до раня. Завтра Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
