Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРИСЯГА (З воєнних картин) На поклик мобілізаційного дзвона 1 серпня 1914 р. покинув Петро НІ. свою молоду жінку, проживши з нею заледве три солодкі місяці. Але не довго воював. Вже в осени того ж року попав в російський полон. В неволі пощастило. Приділили його до пільних робіт. На ділі став заступником господаря в молодої московки в одній деревні (селі) Саратовської Гу бернії. Жив у вигодах і достатках. Господиня годила полоненому, як могла, бо бачила, що доля при несла їй щирого й трудящого робітника, тай... врод ливого заступника чоловіка. Робота в господарстві йшла звичайним руслом. Добробут зростав. Запо падливі руки Петра і дбайливе його господарське око пильнувало цілого хазяйства, як власного. Прожив Петро в своєї хазяйки до весни 1918 р. В добрі, гаразді й приємности прожив. Та все-таки тягнуло до дому. Думка линула до полишеної молодої жінки, від якої час від часу ді ставав вістку. Знав, що війна зруйнувала його го сподарство, що батько-ненька минулися. Але про себе Ганна писала якось мало... Скористав Петро з пореволюційного замішання в Росії, попращав свою господиню й пустився в дорогу додому. Прийшлося більше йти пішки, чим їхати залі зницею. Заледви по шістьох тижнях добився до рідного села С. в Товмацькому повіті. З дрижанням серця доходив до близьких серцю місць. Молодий місяченько приманчиво сипав срібним промінням, навіваючи на душу спомини хвиль, пе режитих в щастю і молодечому коханню. Петро минув стареньку церковцю, і ось вже й до власного обійстя дійшов. Легенько торкнув у двері й опинився в теплій, привітливій хатині. Застав жінку з дійницею в руках, щойно від ко рови вернулася. Крикнула від несподівання. Хвилька і страшне ридання вирвалось з грудей вродливої молодиці. З острахом заступила собою колиску, якої Пе тро в першій хвилі не завважив. Голосне ридання жінки збудило приспану в ко лисці дитину. Захлипало мале, а там і заплакало зі всеї сили... Немов прибитий громом, якось не сів, а зсунувся Петро на лаву. В одній хвилі зрозумів усе. — Зрадила! — засичав крізь зуби. Лють розпирала йому груди. — Ти! — визвірився до жінки і замість при вітання прискочив до неї з кулаками. — Вб’ю! Як собаку, вб’ю негідницю! Похилилась молодиця, вгнулися коліна. — Петре, прости. Невинувата! — пролебеділа сердешна. — А це що?!— кричить Петро несамовито по казуючи на колиску: — ”Не винувата” — передра жнює. Від пам’яти відходить. Викрикує образливі слова, а там до землі кинув свою кохану Ганнусю, яка в його очах упідлилася зрадою. Заметушилось в хаті. Крик... Зойк... Вже й сусіди збіглись. Заспокоюють озвірілого Петра, відтирають зім лілу Ганнуську. Розповідають просто, як було. Як невинна мо лодиця впала жертвою насильства озвірілих козаків з армії Керенського, які в літі 1917 р. верталися з під Калуша. Не йме їм Петро віри. Але все таки заспокоївся настільки, що не рветься до жінки з кулаками, і дасть собі сказати слово. Знеможену молодицю поклали в постіль, дитину вколисали, але ніхто до дому не йде, бо Петро на всі вговорювання все таки вперто повторяє, немов сам до себе: ”Вбю, як собаку вбю”... Якже лишати жінку з таким озвірілим хлопом? Післали по старого діда Прокопа. Він був на Ганчинім обійстю в часі нападу козаків; він просив їх, благав, щоб лишили молодицю в спокою, та дарма... Може хоч йому Петро повірить, заспокоїться та перестане грозити смертю нещасній молодиці. Прийшов старий Прокіп. Додержав слова, бо по- обціяв Ганні оправдати її перед чоловіком, як по вернеться з війни. Не відповів Петро на привітання сивоволосого дідуся. Мовчки слухав його слів, стверджуваних присягою. Несподівано однак нова думка блиснула в го лові потоптаного в своїх правах чоловіка. — Що мені ваша присяга!.. — обізвався Петро до Прокопа: — Ану, чи вона присягне, що невинувата? Чи зважиться присягнути негідниця?.. А далі з запалом до всіх: — Присягне, так дарую — а ні, то вбю, а сам далі йду воювати!.. — Добре, Петре! Згода... Пам’ятай про це сло во... — каже Прокіп: — завтра підемо до присяги, але нині ходи до мене ночувати... Погодився Петро. Пішли обидва з Прокопом. Осталися жінки з Ганнусею. Пожалували ще трохи небогу тай розійшлися. Лиш стара Настя залиши лася ночувати з побитою нещасною молодицею... Немов у гарячці пролежав Петро до раня. Завтра Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
