Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
письменника 20-их років Миколи Хвильового, пози тивна оцінка якого в післясталінській декаді відлиги була ще немислимою (як нам сказав 1957 р. в Москві тоді, ще молоденький прозаїк Роман Іваничук: ’’Хви льового вони нам ніколи не повернуть...”), має для сучасного українського культурного процесу велике значення. Вже сама лектура його леґендарного куль турно-політичного памфлету ’’Україна чи Малоросія”, що досі був відомий тільки в уривках з неґативних рецензій його опонентів, а тепер після віднайдення рукопису в архівах партії був вже двічі передруко ваний (крім у Вітчизні 1-2/1990 p., ще й в літерату рознавчому журналі5 і став доступним великому колові читачів, унагляднює, оскільки українська осві чена верства початку нашого століття була зорієнто вана в духовній проблематиці культурної Европи, від якої така відчужена сьогоднішня Генерація інтеліген ції. Хвильовий з легкої руки цитує низку західньо- европейських авторів фільсофічно-політичного на прямку у своїй гострій дискусії про шляхи української культури, яку партійні ідеологи хотіли знати під порядкованою московському центрові. У цім творі відчутна та вільна атмосфера 20-их років, в якій були можливі різні літературні угрупування і пошуки власного шляху до збагачення культури. До дуже цікавих і вартісних видань останніх років, що появилися в Києві, слід зачислити, у зв’язку з дальшими реабілітаціями, серію ’’Бібліотека поета”, в якій появилися вже чимало вартісних видань. Так, наприклад, поезії Євгена Плужника, що згинув 1936 р. на Соловках, з обширним вступом Леоніда Чере- ватенка ’’Все, чим душа боліла”, що дає читачеві змогу, не тільки глибше познайомитися з поетичною творчістю Плужника, але й увійти в середовище творчої інтелігенції України 20-их років, в духовий світ культурного відродження нашого народу.6 В цій же серії появилося друге радянське видання творів Богдана ІгораАнтоннча (перше вийшло 1967 p.), цього разу повне, бо включено також його останній цикль релігійної лірики ’’Велика гармонія’’.7 Назвати слід також поезії Павла Филиповича, з цієї ж серії; а у видавництві художньої літератури ’’Дніпро” вийшли твори Олександра Олеся в двох томах, твори Пан телеймона Куліша в двох томах, твори Миколи Во роного, поезії та оповідання Володимира Самій- ленка, твори Олекси Стороженка, В. Винниченка, А. Чайковського та інше. Незабаром появляться твори Миколи Зерова, над виданням яких працює невтом ний Григорій Кочур. У літературознавчому журналі, що до кінця 1989 р. виходив під назвою ’’Радянське літературознавство”, а від січня ц.р. ’’Слово і час” зі збільшеним накладом, друкується шоденник Драй- Хмари з 20-их років, який висвітлює ролю не одної постаті культурного життя Києва того періоду. Добрий вгляд у механізм, якими послуговувалися від кінця 20-их років до недавна чиновники від літератури та культурної політики, щоб здушити ріст української культури й перетворити нарід в духовних безбатченків дає стаття Івана Дзюби ”Що бачимо на обрії — культурна спадщина нашого народу, якою ми її знаємо і яка вона є насправді”.8 Іван Дзюба відмічує низку культурних діячів та їхню працю і вклад у культурно-політичне відродження кінця 19- го, початку 20-го ст., про яких у Радянській Україні мало хто знає, бо пам’ять про них винищувалася. Він згадує великий вклад Галичини в розбудову україн ської культури, наукову діяльність НТШ та інших культурних осередків, яких рівно ж промовчувано довгими десятиліттями. Цілі покоління українських вчених, громадських діячів, письменників, мистців, які розбудовували українське суспільне, громадське й культурне життя були викреслені з життя народу, якому старалися прищепити рабське поклонство перед російською культурою. Щойно ІХ-ий З’їзд Спілки Письменників України в 1986 р. дав зелене світло на переорієнтацію на культурному відтинку. Розпочато заповнювання ’’бі лих плям” реабілітацією письменників передвоєнної доби, розстріляного відродження, тих що пішли в еміграцію. Під кінець прийшла й черга на тих, що їх було засуджено під час панування Брежнєва, як Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Михайла Осадчого та ін. У поточному літературному процесі нарешті поставлено вимоги, відійти від під фарбовування дійсности і тенденційного зображення явищ довколишнього життя та повернутися до зобра ження реальної дійсности в літературних творах. З другого боку чорнобильська трагедія була тим силь ним потрясенням та поштовхом, яка примусила пись менників подивитися гіркій правді довколішнього життя у вічі. Чорнобиль і його наслідки для україн ської літератури це окрема тема, яка заслуговує на дослідження, бо катастрофа знайшла глибокий від гомін в публіцистиці, в ліриці, прозі та драмі. Вона примусила письменників тверезо подивитися на духо вний і моральний стан свого народу, на екологічну катастрофу, в яку увігнали Україну централістські відомства, що її знають виключно як об’єкт визиску. Чорнобиль став катарзисом, що спонукав людей пера, які ще не позбулися рештків совісти, до при- задуми та переосмислення. У творах Івана Драча, Юрія Щербака, Бориса Олійника, Володимира Яворів- ського та інших, що звернулися до чорнобильської тематики, можна прослідити духовне отверезіння, викликане катастрофою, а деякі молоді поети як Оксана Пахльовська чи Ігор Римарук вбачають у тому що сталося, та наслідках, вже навіть щось апокаліптичне, що загрожує вперше не тільки укра їнському народові, але всьому людству. Продовження в наступ, числі. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1990 21
Page load link
Go to Top