Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІЗ ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Тарас Шевченко, змучений багаторічним заслан ням, прагнув створити свій домашній затишок. За словами його родича Варфоломія ’’він обов’язково хотів одружитися з простою селянкою, щоб була си рота, наймичка й кріпачка”. В споминах сучасників про поета говориться, що він давно носив у серці думку викупити з кріпацтва хоч одну людську душу. Зустріч із такою дівчиною, що відповідала дум кам поета, пробудила в ньому палкі почуття і пляни. Цією дівчиною була Ликерія Полусмакова, яка похо дила із села Липовий Ріг. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі, в домі Варвари Картишевської, де Ликера працювала в ролі покоївки. В цьому домі відбувалися літературні вечори, де збиралися укра їнські й російські письменники. Милуючись красою дівчини, господарі не жалі ли грошей, одягнули її в українській стрій, купили коралі і стяжки: "одних стрічок яких з півсотні аршин та з десять низок намиста”. Весною 1860 р. господиня Ликери виїхала за кордон, а дівчина перейшла на працю до сестри дружини Пантелеймона Куліша Н.М. Забіли. Довідавшись про почуття і наміри Т. Шевченка, приятелі намовляли поета, щоб "покинув свій чуд ний намір”. Шевченко тимчасом постарався, щоб Макарови відпустили Ликеру на волю. Влаштував її на мешкан ні, купив потрібні речі, малював її портрет. Але в короткому часі, за його словами, "зі своєю молодою не побравшись розійшовся”. Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався; Та недосвіт перед світом В садочок укрався. Дальше життя Ликери Полусмакової було тяжке. Після розлуки із Тарасом Шевченком вона працю вала в Петербурзі в магазині французьких мод. По тім переїхала в Царське Село, де одружилася з пе рукарем Яковлем, але не була щасливою. Смерть поета боляче вразила Ликеру. Щоб по проїдати його в останню доролу, вона побігла через ріку Неву, та провалилася через лід і, простудив шись, майже чотири місяці хворіла. Остаточно рі шила переїхати в Канів, де перебувала до кінця сво го життя. Заробляла шитвом, вишиванням, оздобля ла одяг. Одягалася завжди в чорну довгу до землі спідницю, носила чорну хустку. ’’Було прийде на го ру, схилиться на білий хрест і плаче-плаче”— так розповідали ті, що добре її знали. Часто відправляла по поетові панахиди. На могилу клала хлібину, коливо, яким частувала при сутніх повторюючи: "За Тараса! За Тараса!”. Останні дні проживала в лічниці в Каневі. Над її ліжком висів невеликий портрет Тараса Шевченка. л. Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насаджу. Посиджу я і походжу В своїй маленькій благодаті. Та в одині-самотині В садочку буду спочивати. Присняться діточки мені, Веселая присниться мати, Давнє-колишній та ясний Присниться сон мені!., і ти!.. Ні, я не буду спочивати, Бо й ти приснишся. І в малий Райочок мій спідтиха-тиха Підкрадеться, наробиш лиха... Запалиш рай мій самотний. 27 сентября (1860, С.-Петербург) Вірш написаний під в р а ж е н н я м розриву з Л и ке р о ю Полусмаковою . Всіх, хто приходив до неї, бентежили її слова: "Він прийде? Правда? Скажіть йому, я його чекаю”. Полусмакова померла 4-го лютого 1917 р. Похо вали її в Каневі на кладовищі Сельце. Єдина пам’ят ка, що залишилася по Ликері, це рушник з домотка ного полотна з вишитим багатим квітковим орнамен том, з першою літерою її імени по середині. Цей рушник вишивала вона для Тараса Шевченка. Д о кін ч е н н я на стор. 10. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1990 5 П орт рет Л и ке р и Полусмаковоі. Іт алійський олівець (літо 1860 ). A p ortrait o f Lykera Polusmakova.. Italian p en cil (Summer, 1860 )
Page load link
Go to Top