Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М А Р У С Я ІВ А Н К ІВ ВІЧНА СЛАВА КОБЗАРЕВІ... Табір ’’Освєнцім” 1944 року. Настала провесна. Але тут вона не приносить радости. Боязко простягає кволі рученята травичка з-під талого чорного снігу. Та не довго їй втішатися сонечком: скоро звялить її чадний дим крематорія. 0 . незабутня земле рідна, дорога! Тільки б раз, ще, один раз вільно дихнути цілющим запахом твоєї провесни... Безмежно милосердне Серце Христове! Допоможи повернутися додому... Виснажені, голодні, спраглі йдемо з роботи до табору. Минаємо групу, яка зупинилася. На землі закривавлена невільниця. Хижий вовкодав накида ється на неї. Наглядачка-”ауфзегірін” оскаженіло кричить: ’’Сьогодні, 9 березня, нажерешся навіки!” Віддаляємося. Випадково з негідних уст я почула цю світлу дату — і в душі буря. З раннього дитинства я знала: цей день святий на рідній Україні. І вже не чую нічого навколишнього: мене несе легко на крилах ’’Зоре моя вечірняя...”. Враз сусідка звертається до капо:1 "Фрау Ерна, можна заспівати?” Капо дозво ляє... — Дівчата, починайте, — це сусідка. І тут з моєї душі виривається одна з тих пісень, що їх ніхто, ніде і ніколи не зможе придушити. "Зоре моя вечірняя” — підхоплюють ще три полонянки. Лірична мелодія (як не дивно?) стає маршовою. А для нас вона звучить по-своєму: в ній негаснуча любов до всього рідного; непокора темним силам; надія і віра. Співаємо, а сльози тихо скочуються і спадають вечірньою росою на понівечену чужу зе млю... У таборі поспішаю на вечірній ’’апель”.2 Зупи няюся на поклик: "Українко!” Мене наздоганяє одна з трьох співачок. Виснажена дівчина важко дихає від приспішеноі ходьби. Але очі — зорі! Вона цілує мене і гаряче заявляє: "Вічна слава Кобзареві...” Потім зникає поміж бараками. 1. Капо — старша в команді праці (з в’язнів). 2. Апель — кількісний огляд в’язнів. 3. Грицуляк присвячує А. Данченко Львів , жовтень 1989 Я перший раз у Львові Побачив рідний стяг Оточений любов’ю І радістю в очах. Під стягом серед квітів Нахмурився Тарас І ніби з цього світу Звертається до нас. — То ти в сім’ї єдиній Народе мій, повстав І ненці — Україні Цей стяг завоював? Чи вже панів здолали? І москалів нема? І знов козацька слава Гуляє без ярма? О, як би ми хотіли Тобі сказати "Так” Та квіти розлетілись Від банди посіпак. Нема ще на Вкраїні Ні волі, ні добра Лежить земля в руїнах Від спалаху ядра. Селяни покидають Насиджені місця Що буде — то не знають, Бо спалах без кінця. Нас голодом морили Гноїли в таборах Вже думали — скорили Направили на шлях. Водій з партапарату Лякає батогом Кричить, аби догнати Богатство за горбом. А фіра ненависна Пішла, пішла назад, Над прірвою зависла, Почався камнепад. І серед цього виру Народжується Рух За Україну щиру! За самостійний дух! Я перший раз у Львові Побачив рідний стяг Без молота і крові — Предвісника звитяг! 4 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1990 М ис Тю к — Карагай на півост рові Мангиш лак. Акварель, білило (1856 — 13. V. 1857). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
