Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"М ені т ринадцят ий м инало...”. — Скульпт ура біля села (світ .Іванна Ганкевич) ИІевченкове. "Thirteen years have past...". - A sculpture n ea r the village Shevchenkova. Народ український ставиться до нього, як того, що з української етнічної маси творив свідому україн ську націю. Петро Григоренко, радянський генерал, професор Військової Академії ім. Фрунзе у Москві і реєстрований член компартії, пише у своїх ’’Спога дах”: — ’’Тоді я дістав ’Кобзаря’” і зрозумів, що я українець. Цього я ніколи не забув, хоч не завжди діяв у користь України”... І за царських часів і за большевицьких фаль шували Шевченка. Є вже твори, в яких докладно списано, в яких виданнях ’’Кобзаря” цензура поскре- слювала чи позмінювала окремі рядки і цілі строфи НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1990 З Шевченкового оригіналу. Шевченка представляли як безбожника, як поета ’’трудящих”, як прославлювача гайдамацьких різунів, малощо не як малоросійського комуніста. Але ніяке болото не причепилось до Шевченка. Його ’’Заповіт”, ’’Кавказ”, ”До живих і мертвих”, ’’Великий Льох” та інші політичні поеми зрушили із сну приспану українську масу. Але й оті ліричні перлини, як ’’Садок вишневий" чи ’’Минають дні, минають ночі”— зворушували українських людей і спонукали їх поклонитися Пробудникові нації. І ми це робимо сьогодні, скромно, коротко, але доземним поклоном. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ПОДРАЖАНІЄ XI ПСАЛМУ. Мій Боже милий! Як то мало Святих людей на світі стало! Один на другого кують Кайдани в серці, а словами, Медоточивими устами Цілуються, і часу ждуть, Чи швидко брата в домовині З гостей на цвинтар повезуть?... А ти, Господи єдиний, Скуєш лукавії уста, Язик отой велерічивий, Мовлявший: ”Ми — не суєта! І возвелйчимо на-диво І розум наш, і наш язик... Та й де той пан, що нам закаже І думать так, і говорить?” — ’’Воскресну я!” — той пан вам скаже: — ’’Воскресну нині, ради їх, Людей закованих моїх, Убогих нищих... Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово...” І пониче, Неначе стоптана трава, І думка ваша, і слова. Неначе срібло куте, бите І семикрати перелите Огнем в горнилі, словеса Твої, о Господи, такії; Розкинь же їх, Твої святії, По всій землі! І чудесам Твоїм увірують на світі Твої малі убогі діти. 15.11.1859 Петербург.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
