Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"М ені т ринадцят ий м инало...”. — Скульпт ура біля села (світ .Іванна Ганкевич) ИІевченкове. "Thirteen years have past...". - A sculpture n ea r the village Shevchenkova. Народ український ставиться до нього, як того, що з української етнічної маси творив свідому україн ську націю. Петро Григоренко, радянський генерал, професор Військової Академії ім. Фрунзе у Москві і реєстрований член компартії, пише у своїх ’’Спога дах”: — ’’Тоді я дістав ’Кобзаря’” і зрозумів, що я українець. Цього я ніколи не забув, хоч не завжди діяв у користь України”... І за царських часів і за большевицьких фаль шували Шевченка. Є вже твори, в яких докладно списано, в яких виданнях ’’Кобзаря” цензура поскре- слювала чи позмінювала окремі рядки і цілі строфи НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1990 З Шевченкового оригіналу. Шевченка представляли як безбожника, як поета ’’трудящих”, як прославлювача гайдамацьких різунів, малощо не як малоросійського комуніста. Але ніяке болото не причепилось до Шевченка. Його ’’Заповіт”, ’’Кавказ”, ”До живих і мертвих”, ’’Великий Льох” та інші політичні поеми зрушили із сну приспану українську масу. Але й оті ліричні перлини, як ’’Садок вишневий" чи ’’Минають дні, минають ночі”— зворушували українських людей і спонукали їх поклонитися Пробудникові нації. І ми це робимо сьогодні, скромно, коротко, але доземним поклоном. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ПОДРАЖАНІЄ XI ПСАЛМУ. Мій Боже милий! Як то мало Святих людей на світі стало! Один на другого кують Кайдани в серці, а словами, Медоточивими устами Цілуються, і часу ждуть, Чи швидко брата в домовині З гостей на цвинтар повезуть?... А ти, Господи єдиний, Скуєш лукавії уста, Язик отой велерічивий, Мовлявший: ”Ми — не суєта! І возвелйчимо на-диво І розум наш, і наш язик... Та й де той пан, що нам закаже І думать так, і говорить?” — ’’Воскресну я!” — той пан вам скаже: — ’’Воскресну нині, ради їх, Людей закованих моїх, Убогих нищих... Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово...” І пониче, Неначе стоптана трава, І думка ваша, і слова. Неначе срібло куте, бите І семикрати перелите Огнем в горнилі, словеса Твої, о Господи, такії; Розкинь же їх, Твої святії, По всій землі! І чудесам Твоїм увірують на світі Твої малі убогі діти. 15.11.1859 Петербург.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
