Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СВІТОВА КООРДИНАЦІЙНА ВИХОВНО-ОСВІТНЯ РАДА Питання: Щ О РОБИТИ КО Л И Д ИТИНА НЕ ХОЧЕ ГОВОРИТИ ПО-УКРАЇНСЬКОМУ? Затурбована мати Відповідь: На тему мови, як невід’ємної частини культури, написано вже багато. Одначе не забагато, коли взя ти до уваги, що кожна нова Генерація, роджена вже поза межами України, зустрічається з тим же самим питанням: ЧИ і в який СПОСІБ передати дітям куль туру батьків, головно мову. Бо з голубцями й варе никами не багато проблем; їх можна купити під цер квою. Коляд, навіть самому не співаючи, можна слу хати в Різдвяний час з платівок чи лент. Вони є до датковими підсилюючими факторами культури. Але коли мова про мову, то справа більш скомплікована: тут не обійдеться без свідомого рішення, довголіт нього зусилля і послідовности батьків в реалізвції їх нього рішення — плекати стиль національної іденти фікації. Коли цього родина не зробить, тоді вирина- юать питання, як оце: Що робити коли дитина не хо че говорити по-українському? Під сучасну пору на поселеннях поза межами України виростає друге покоління і справа з мовою важче з року на рік. Для прикладу: в 1975 році до ук раїнознавчих шкіл а США ходило 14,701 дитина, а сьогодні Шкільна Рада подає число 2,100. Ця статис тика є доказом як батьки ставляться до питання ви ховання їхніх дітей по відношенні до національної культури їх роду. Байдуже. Та на щастя є численні родини, які все ж таки бажають передати молодому поколінню культурні ціннощі дідів. їхнім турботам ми йдемо назустріч нашими порадами. Щоб відповісти на питання затурбованої матері, треба перш за все знати вік дитини та причини, що вплинули на неохоту дитини говорити українською мовою. Якщо дитина раннього, передшкільного віку не хоче говорити українською мовою, а переходить на знану їй неукраїнську, то це може бути доказом, що їй важко висловитися по-українському, що вона цієї мови достатньо не знає, а знає другу краще. Це буде доказом, що виховання дитини в атмосфері ук раїнської культури є занедбане, або свій час дитина проводить непропорційно більше в середовищі з не українською мовою. Причиною теж може бути брак поваги до української мови, що дитина відчує дуже скоро і буде поводитися відповідно до стилю, який панує в її родині. Так ми приходимо до питання ро динного стилю, до усвідомлення, що успішне опану вання дитиною мови вимагає ПРОДУМАНОЇ і ПО СЛІДОВНОЇ ПОВЕДІНКИ БАТЬКІВ (не тільки ма тері). Без цього дитина виростатиме розгублена, без ясного уявлення матірної мови, що потягатиме може й інші виховні та ідентифікаційні проблеми. Я к д о п о м о гт и д и т и н і з а с в о їт и м а т ір н у м ову? Відповідь проста: рідне слово дитина втягає в себе, як кажуть, з материнським молоком. З колис ковою піснею, з першою казочкою, в забаві, грі, в ін- теракції з ближчою чи дальшою родиною. Нераз бачимо трирічну дитину, яка відкриває книжечку з улюбленою казочкою і з гордістю "читає”, себто ви голошує її напам’ять. Це приклад коли процес іден тифікації та засвоювання мови відбувається природ- ньо від колиски, з приємністю для дитини й батьків. Цей період є преважливий! Пригадується один фраґмент з дитинства двоє дітей одної української родини. Шестилітній братчик і трилітня сестричка разом слухали казок ленти Тети Ірени (Лаврівської). Одного вечора залишившися з нянею, студенткою неукраїнкою попрохали її, щоб дала їм послухати казку. Няня, виконавши бажання дітей, зневажливо висловилася про незрозумілу для неї мову казки. Коли повернулися батьки, то діти заявили, що не люблять цієї няні і не хочуть з нею більше залиша тися, бо вона сміється з їхньої мови. Цей інцидент вказує на те, що в цих дітей вже защіплені були за родки національної ідентифікації. Діти, в свій спосіб, стали в обороні стилю їхньої родини і їхньої родин ної мови. Підсумовуючи повище сказані думки, можна тільки повторити, що коли батьки будуть ставитися до української мови з пошаною і плекатимуть її чи стоту то й діти приймуть її як свою рідну, бо для них це буде мова їхньої родини. Ходить про те, щоб батьки при кожній нагоді демонстрували рівність української мови з іншою мовою довкілля. Тоді можна буде оминути проблеми, які заторкує затур бована мати. Л Ю Б О М И Р А 28 НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1990 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
