Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
тацій, які народ творив. Із народного одягу найбільш пристосована до сучасного вжитку вишивана блюзка. Це ніби модерний вид сорочки. Іноді жінки хочуть бути дуже оригінальними і думають, що коли обер нуть взір догори ногами чи напоперек — це краще, а вони мисткині. Пристосовуючи вишивку чи взагалі народний орнамент, треба при цьому вивчити і вчити про культуру народного мистецтва і про культурне його пристосування. Треба вчити про окремішність кожного одягу і не забувати, що не можна перемішувати один з другим. Часто бачимо тепер, що, вишиваючи дитині сорочку, до полтавського одягу міняють кольори взору і замість чорних листочків роблять зелені. Знову ж треба, щоб вишивальниці зрозуміли, чому кольори у вишивці не завжди віддзеркалюють при роду в її реалістичному виді. Часто міняють кольори у вишивці при копіюванні. Як на це дивитися? Я б радила тим, хто не дуже вглибився в суть вишивки, не робити цього. Хоч і сам народ міняв кольори, наприклад, космацькі вуставки, але це було зроблено завжди в рамках певної гами кольорів, яка уживалася в даній околиці, а не свавільно. Часто перемінюють стіби у вишивці, як, наприклад, низинку переробляють на хрестик. Оце я вже засуджую, бо при такій зміні характер вишивки зовсім міняється. Коли ми вихваляємося, яке у нас багатство стібів, то чому не вивчити їх? Вишивка і її пристосування до домашнього вжитку може ще найкраще виглядає. Очевидно, що не всюди можна пристосовувати вишивку й не треба. Обов’яз ково треба мати й відчувати міру у всьому. Чим більше — не завжди краще. Рушники — це колишня традиційна прикраса житла, предмет обрядовости. Кожна частина України мала свої зразки рушників, але коли прийшлося до вжитку в обрядовості, він виконував ту саму чи подібну функцію. Рушник — це давня оберега, охо рона, талісман, який оберігав дім-хату й людину від всього злого, від нещастя. Рушники висіли на кілку в кожній хаті, а згодом і над іконами. Не було дитини, яка б не одержала в дорогу далеку чи близьку від мами вишиваний рушник. Рушник це свята річ для українського народу. Ледве чи знайдеться десь хата сьогодні в нас, де прикрашують ікони рушником, уважаючи це за просвітянство. І коли вішаємо різні прерізні речі на стіни, на двері, на вікна — чомусь нам видається, що рушник обнизить панський вид нашої хати. Коли б ми глибше розуміли значення рушника, тоді інакше ставилися б до цього. Саме у вихованні молоді потрібно підкреслити вживання рушника і його значення для нас. Думаю, що найбільше українці в Америці іденти фіковані з писанкою. Цей вид народного мистецтва так поширило і спопуляризувало ім’я українців, як ніщо інше. Писанка теж має свою традицію і зна чення. Це ж ще одна оберега, повна магічної сили, покрита символічною мовою, яку народ колись розу мів і вірив у писанкову чародійну силу. Писанка мусіла писатися при певних умовах, щоб мати цю магічну силу. Сьогодні майже кожна українка пише писанки, але знову ж коли не простудіювати, не вивчити писанкової орнаментики, причину писання писанок, значення символічних знаків — людина без цього знання не завжди береться правильно до цього мистецтва. Ми дуже багато маємо цієї неправиль- ности в писанкарстві. От хоч би таке, як стилізація мотивів на писанці, які лише натякали на те, що зображували. Ніколи ці мотиви реалістично не зо бражувалися. Сьогодні бачимо масу натуралістичних маків, ’’базьок” тощо. При вивченні писанки треба повернутися назад до традиційних зразків, а їх дуже багато, треба тільки пошукати їх. Очевидно, що ніхто не може заборонити комусь розмальовувати реалі стичні чи натуралістичні зображення, але тоді це вже не писанка, а розмальоване яйце. Тисячі взорів у писанці маємо не тому, що так багато мотивів. Навпаки, є тільки кілька мотивів — розетка, три кутник, чотиристоронній хрест, безконечні лінії. Май стерністю писанкарки в давнину було те, що з кількох мотивів могла зробити велику кількість взорів, ком бінуючи їх в різні способи. І знову ж неправильний підхід до писанкового мистецтва походить від того, що ми вивчаємо техніку, але не зміст. Можна говорити про кераміку. Хоч крім кількох мисткинь я не знаю чи хтось дійсно робить кераміку. Пересічно займаються розмальованням керамічних мотивів на готовому сирівці, форми яких не завжди відповідають українським керамічним формам. Треба познайомити дітей та молодь з правильними видами кераміки, з правильною кольористикою різних райо нів. А особливо натавровувати вишивану кераміку. Про різьбу теж можна навчити, про її найкращі зразки і що неправильно діється в різьбі сьогодні. Не все, що продукується на Україні, є правильне чи побудоване на народних клясичних зразках. Є багато різних спотворювань і ми мусимо на це дивитися критично, але в той же час треба нам направити те, що ми зле зробили. Знайдеться багато, що скажуть мені: ”Пощо того всього — я українець не тому, що вишиваю чи маю вишивку в хаті”. Правда — не треба цього всього мати і вміти, щоб бути українцем. Але молоді треба дати щось конкретне з того українства — мову, історію, літературу й культуру, куди й належить народне мистецтво. Я знаю провідників, політиків, які майже нічого або дуже мало знають зі своєї історії чи політичної думки. Чи це добре? Мабуть, ні! Я знаю людей, які постійно насміхаються і кплять з молодих чи старших емігрантів, які неправильно говорять по-українсько му, але ті самі люди нічого не роблять, щоб свою мову вдосконалити, щоб її очистити і постійно ро блять помилки, наприклад, "де ти йдеш” замість "куди ти йдеш”, ’’ходи тут” замість "ходи сюди”, ’’противно” замість ’’навпаки” і багато інших. Ми мусимо піднести знання українського мистецтва до рівня, яке йому належиться і до правильного практи чного застосування. Не допустім до того, щоб на родне мистецтво було занечищене і вбите, так як ми вбили тут, в Америці, традицію колядування. Слава Богу, що коляда відроджується на Україні. Так як український народ зберігав своє народне мистецтво в рамках традиційности, так ця традицій ність зберегла народ для української нації. Коли верхівка, еліта народу переходила з одного табору в другий, залишаючи народ на поталу, простий народ зберігав українське ім’я. Отож віддаймо належне місце народному мистецтву в нашій праці з дітьми та молоддю.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
