Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ПЕРЕБУДОВНИХ РОКІВ Закінчення з попереднього числа Великій частині авторів не лрийшлося легко переставлятися на зображення загально-народних пекучих проблем, бо кожен з них мусів спершу знейтралізувати в собі внутрішного цензора, з яким мирився довгі роки творчої праці. У процесі від родження зареаґували першими літератори-публіци- сти, що заторкнули в своїх статтях та есеях цілу низку болючих питань: екологічного, с о ц іа л ьн о го , культурного характеру. У виниклій дискусії довкола оновлення літератури Віталій Коротич, що переїхав до Москви, де він очолив реформістський тижневик ’’Огоньок”, закинув українським колегам, що вони на відміну від російських, не були підготовлені до зміни, не тримали на поготові написані твори, так як їх російські колеги, що кинули на ринок кілька викри вальних книжок типу ’’Дітей Арбату” Рибакова. Як показали однак наші журнали, ці закиди були не- оправдані, бо ще в 1968 році Олесь Гончар в своєму ’’Соборі” зумів відважно заторкнути і тему присто- сованства та карієризму, втрати історичної пам’яті, нищення культурних пам’яток, виховання духовних безбатченків. І перше чим зареаґувала ураїнська література була реабілітація цього роману, його переклад на російську мову, відкрита дискусія дов кола його шельмування, що його вів директор Інсти туту літератури АН Микола Шамота.9 Журнали почали передруковувати цілу низку творів, що зазнали го строї критики в роки застою за їх критичний підхід до явищ суспільного життя (’’Мертву Зону” Євгена Гуцала про українське село під час і після війни, оповідання Григора Тютюнника, що навіть покінчив зі собою з протесту проти свавілля цензорів, які не допускали його з правдивого життя мальовані опо відання, до друку та інше). Десятилітнє адміністрування літературного жит тя, безперебійні ідеологічні звинувачування, вуль- ґарно-соціологічний підхід до літературних творів, який ігнорував будь які естетично-мистецькі критерії, переслідування авторів, що заторкували невигідні проблеми, все це не давало авторам можливостей працювати нормально, виявляти конфлікти та супе речності життя. Не зважаючи на всі ці труднощі, низка українських прозаїків ще перед 1985-им роком старалася у своїх творах нап’ятновувати соціяльне й моральне паразитування, духовну омілілість, мораль ні деформації та душевне зубожіння. Ці письменники вдавалися то до іронії, до Гротеску, до шаржів, то до народного гумору. Вже під кінець 70-их років в українській прозі з’явилися різні ’’антигерої”, що діють на тлі суспільних аномалій, які витворилися у атмосфері забріханості та споживацтва, цих двох найхарактерніших рис суспільства років застою. Так наприклад прозаїк Володимир Дрозд у сати ричній повісті "Баляда про Сластьона” (1983) висмі- ває антигероя сільського суспільства, що спекулю ючи на ідеях і гаслах, якими оперують можновладці, хоче піднятися вище людей свого довкілля. В цьому ж лляні написаний роман ’’Спектакль” (1985), анти- герой якого є письменник, що йде на духовний і моральний конформізм та егоцентризм. Між видат ними прозаїками генерації шістдесятників, що навіть у тісних рамках строго контрольованої літератури старалися викривати суспільні болячки, слід згадати Юрія Мушкетика, якого ціла низка оповідань, по вістей та романів позначена пошуками людяного в людині, спробами творити гуманне суспільство. Му- шкетик сміло заторкує с о ц іа л ь н і та морально-етичні проблеми в українському селі, так у романі ’’Рубіж” (1984). До цієї групи авторів слід зарахувати сьогодні широко відомого, заанґажованого Юрія Щербака, що на передодні чорнобильської катастрофи видав 1986 р. ’’Причини й наслідки”, в центрі уваги якого стоїть науковий колектив. Автор дошукується причин люд ської деформації — карієризму, громадської абсти ненції, страху перед відповідальністю. При тому він особливо нап’ятновує халтурність, некваліфіковані- сть, низькі моральні принципи, що ідуть в парі з карієризмом. У подібному пляні написана повість ’’Катапульта” Володимира Яворівського (1986), в центрі якої стоять зміни в районній адміністрації, де на керівників вибиваються елементи, що глухі до потреб людей і мають на думці виключно власну користь. Низка серед діяспорної читацької публіки менш відомих прозаїків, як Анатолій Михайленко, Борис Харчук, Василь Шкляр, Зіновій Легкий, Анатолій Дімаров зосереджують свою увагу на морально-пе дагогічних аспектах, на взаєминах батьків і дітей, виховниківта вихованців. Вони заторкують проблеми підростаючої молоді, якій бракують позитивні орієн тири у суспільстві, де добро в слабкій позиції, тоді коли зло виявляється у різних виявах нездорового життя. Так наприклад у повісті Зіновія Легкого ”Чи далеко до Гераклових стовпів?” йдеться про сільську школу, проблеми педагогічних стереотипів у вихо ванні та навчанні, про байдужість вчителів до своїх вихованців. Опрацьовується також тема зв’язку з природою, сильного духовного коріння людини, яке Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
