Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВИВІЗ Львів понуро мовчав. Така тиша буває тільки пе ред великою бурею. І ця велика буря прийшла справді, тільки не в природі. Ніччю львівські мури були свідками великих людських трагедій. В цілому місті наші ’’визволителі” провели масові арешти і ви вози місцевого населення на Сибір. Десь же треба було на заході ’’жилплощадь”. Цілу ніч гуркотіли машини, везучи людей на пе ресильні пункти. Ірину визвав терефонічно сусід ЇЇ доброї знайо мої, щоб прийшла переночувати з дитиною, бо бать ка арештовано, а мама втікла і тепер дівчинка лиши лася сама в хаті і плаче. Ірина відповіла, що зараз прийде. І справді вона скоро прийшла, хоч жила далеко. Зеня, 8-літня дівчинка, сиділа на ліжку з за плаканими очима, а її худенькі плечі здригалися від схлипування. Вона вже не мала сили голосно плака ти. Ірина, як уміла потішала дівчинку і вони скоро пішли спати. Розбудив їх різкий стукіт у двері о 4-ій годині ранку. До хати увійшли каґебісти і питали у дівчинки, де є її мама. Але ні Зеня, а тим більше Ірина, не мо гли знати де заховалася пані Марійка. Каґебіст ска зав до дитини: ”Не знаєш, ти бандитское отродие, то еще узнаєш” . Ірині було сказано іти шукати господиню. Вона ішла за солдатами, як сліпа, бо не знала навіть де в тій хаті є пивниця. Незабаром вони повернулися на зад, не знайшовши, очевидно, господині. Каґебісти від’їхали. Ірина думала, що на тому кінець і вони більше не будуть цікавитися цією хатою. А тому рі шила, що їй необхідно довідатися, чи у її хресної ма тері не було подібного налету. Сказала сусідові, який її викликав, щоб побув з дитиною поки вона по вернеться і пустилася швидко в дорогу. Прийшлося іти через ціле місто пішки, бо трамваї в таку ранню пору ще не їздили. На вулиці не було ні живої душі. Ірина ішла швидко думаючи тільки про одне, коли скінчиться цей несамовитий вивіз. Недалеко від мешкання хресної вулицею прокотилася з великою швидкістю тягарівка. Ірина провела її очима. А це, що побачила, запам’яталося їй на все життя. На ви сокій купі недбало зав’язаних клунків сиділи сіль ські жінки і жалісно голосили. Серед них одна гарна молодиця тулила до гру дей завинене в хустину немовля. Її темні очі диви лись в далечінь з виразом такого бездонного болю, що Ірині стиснулося серце, а сльози самі потекли з очей. Вона швидко, майже бігцем, попрямувала до хресної. Задзвонила і з полегшою віддихнула, коли хресна відчинила двері. Слава Богу, її минуло це не щастя. Розказавши про все, що сталося та що бачи ла, Ірина, так, як обіцяла, повернулася назад. Трохи ноги боліли, але то нічого, тільки щоб усе було добре. Увійшовши у входову браму кам'яниці побачила, що їй назустріч іде двірничка. Зближившись до Іри ни, вона сказала тихим голосом: ’’Вам нічого тут ро бити, їх вивезли — і дівчинку і сусіда, що був з нею, а хату запечатали, увійти туди не можна” . Ірині від несподіванки почорніло в очах і вона присіла на під мурівку. Коли трохи прийшла до себе, то вже не по чуття страху і болю але ненависть, погорда і бажан ня пімсти заливало її серце. Біля її ніг лежав розби тий черепок, як потоптана людська гідність. Підне сла його і жбурнула в сторону когось невидимого. Через два дні запечатане мешкання було від крите, в нього спровадилася сім’я каґебіста, а скон фісковане владою майно вивезених дістало нових господарів. АКРА Зима. Освєнцім. Одного ранку в таборі рознесли ся оглушливі крики: ’’ентляузунґ!” Усім невільницям наказали скинути одяг і коци на купу, вийти надвір, бо проводитимуть дезинфек- цію. Усіх погнали до лазні, скропили холодною во дою під душем і вигнали стояти на морозі. Холод сковує ноги, пронизує голками тіло, запо- морочує голову. Дехто не витримує, падає, але ще дихає. Його лупцюють палицями посіпаки. Нерухо ме тіло відкидають на купу мерців. Вона росте. Від чуваю, що все в мені похололо. Чи вистачить сили волі не впасти?... Раптом у гурті благальний вигук: ”0 санта Ма рія!” Ніби під впливом незрозумілого поштовху кілька полонянок (між ними і я) піднімаємо руки над голо вою зі складеними до молитви долонями і стаємо навколішки зі словами: ’’Богородице Діво...” І вже всі жінки — з нами. На всіх мовах Европи залунало: "Ра дуйся, обдарованная...” ”Аве Марія...”, ’’Здровась Маріо...” Виразно відчуваю, як по тілу розходиться тепло і сила, мовби Пречиста огорнула всіх своїм Покро вом і схилила над нами своє лице... Чую її теплий віддих... А що ж вартові? Напевне, від несподіванки роз губилися! Раптом лунає пронизливий свисток, усім наспіх дають ще вогкий одяг і швидко женуть полонянок до бараків. Ми врятовані!... Маруся Іванків Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
