Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛІДА колодчин КВІТИ ВІД СУА — НА ХРЕЩАТИКУ ПОСВЯЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАПОРА В КИЄВІ 24 липня 1990 року. Ми стоїмо перед собором св. Софії у столиці України Києві. Наближається четвер та година по полудні. Надворі чудова соняшна погода. Площу св. Софії постійно заповнюють лю ди, переважно молодого і середнього віку, серед яких є чимало юнаків і дітей. Зібралося коло 15 ти сяч Божого люду. Скрізь повівають десятки синьо- жовтих прапорів. Всі очікують початку великої істо ричної події, що стала можливою після 72 років те рору — посвячення українського національного пра пора. І ось через браму дзвіниці входять хлопці і дів чата в одностроях Січових Стрільців, за ним ЗО лю дей несуть, піднявши високо над головами, велико го розміру прапор. За прапором ідуть молоді люди в козацьких одностроях. Перед входом до собору св. Софії чекають єпископ Володимир Романюк, о. Юрій і о. Методій від Української Автокефальної Православної Церкви та парох першої в Києві укра їнської греко-католицької церкви о. Валерій, гості з Канади — о. П. Івахів і о. С. Руш та диякон Василь і Стефан Корчинський. Відправляється екуменічний Молебень. Співає хор собору св. Володимира при співучасти хору ’’Бурлаки” з Торонта, який саме тоді роз’їжджав з концертами по Україні. Побожні пісні наповнюють майдан, а слова мо литви летять ген високо до вершка Святософійської дзвіниці. Висока та струнка, стоїть вона гордо, має- статично. Дзвіниця — майже 1000-літній свідок істо рії українського народу. До неї приходили княжі дружинники, запорозькі козаки, Січові Стрільці. Перед нею у 1918— 1919 pp. пролунали слова актів героїчних січнів, які проголосили самостійність і со борність України, а 16 липня цього року до неї доле тіли з Верховної Ради слова Деклярації про сувере нітет України. Сьогодні вона радіє, що її діти — діти України знову прийшли до неї, щоб посвятити свій національний прапор, який є символом сотень поко лінь. Ось старенька бабця, мабуть, єдина того віку на цій площі, протискається до прапора і довго його цілує. Сльози радости спливають по її болем, жур бою і терпінням поораному обличчі. Вона дякує Гос- подеві, що дозволив їй діждатися цього великого і радісного свята — посвячення українського прапо ра. Бо, як розказувала пізніше, вся її родина була знищена комуністичними займанцями. Молебень закінчився, і духовні отці посвячують прапор. Промовляють Владика Володимир, о. С. Руш, Михайло Горинь і о. Юрій. Після кожного слова лунає могутнє ’’Слава Україні!" Народ співає ”Ще не вмерла Україна”, ’’Боже Великий, єдиний”. Посвя чений прапор рушив походом на Хрещатик, до бу динку міської Ради. На початку походу несуть посвячений прапор в асисті козаків і Січових Стрільців. За ними іде духо венство. Молоді люди несуть десятки прапорів, іде хор і тисячі народу. Рух транспорту на Хрещатику затриманий, а міліція стежить за порядком. Учас ники походу співають патріотичні пісні ”Гей у лузі”, ”0, Україно” , ’’Триста літ” та інші. Час від часу зву чать кличі: "Н езалежність!” , ’’С ам остійність!” , ’’Ганьба КПУ!”, "Геть Кравчука!”, "Слава Україні!” Похід зупиняється на Хрещатику, біля будинку міської Ради. Маси народу, понад 70 тисяч осіб, слу хають виступів народних депутатів Верховної Ради України Дмитра Павличка, Михайла Гориня, Степана Хмари, Лариси Скорик, Сергія Головатого, Івана Зайця, Олеся Шевченка та інших. Пробила сьома година вечора за київським часом. Надійшла хвилина, на яку ми всі нетерпеливо чекали. Промови закінчилися, і настала тиша. Наші очі в нетерпеливому очікуванні звернені на прапор. І ось молодий козак підносить прапор вгору. Із тися- чів грудей лунає грімке ’’Слава!”, ’’Слава!” Люди з радости плачуть, обнімаються, плещуть і супрово джують підняття прапора кличами "Незалежність!”, "Україна!” , ’’Слава!” Радості немає меж. На Хрещати ку — справжнє свято. Прапор гордо і маєстатично повіває на вершку машту, а народ простягнув до нього тисячі рук — три пальці, складені у формі три зуба, і співає ”Ще не вмерла Україна” та інші патріо тичні пісні. Люди не хочуть розходитися. Формується новий похід від міської Ради до пам’ятника Т. Шев ченкові. Хоч накрапав дощик, багато людей ще дов го стояли коло прапора — одні співали, інші завзято дискутували про значення цієї події, а деякі стояли на стійці цілу ніч, щоб комуністи не зняли символу суверенітету, проголошеного Деклярацією 16 липня 1990 року. В наступні дні багато киян та гостей столиці — шанувальників національного прапора України — клали квіти біля нього. І я поклала китицю червоних троянд від Союзу Українок Америки. Ми з мужем подякували Господеві, що дав нам можливість бути свідками історичної події, яка зали шиться для нас незабутнім символом на ціле життя. Бо такі події не забуваються!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
