Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОВИ В УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ДРУГОГО ПОКОЛІННЯ Стаття базується на доповіді "Володіння мовою серед представників другого покоління українців в Америці: питання закріплення й розвитку мовних навичок", яку я прочитала на Північно-Східній конференції викладачів іноземних мов у Нью-Йорку 9-го квітня 1989 року. При підготовці доповіді я користалася порадами аспіранток Славістичного відділу Мічманського університету Катрі Ровенчук та Віри Андруии- ків, які поділилися своїм досвідом колишніх учениць і теперішніх викладачів. Щира їм за це подяка. Загальновідомо, що для дітей емігрантів постає кілька соціо-лінґвістичних та психо-лінґвістичних проблем. Діти хочуть бути ”як усі”, тобто як їхні шкільні товариші. На вулиці та в англомовній школі мова батьків стає на перешкоді прагненню україн ської дитини не відрізнятися від загалу. Якщо діти ходять до української школи або до школи україно знавства, то тут виникає додаткова проблема: діти з родин, в яких розмовляють діялектом (переважно це діти батьків-селян чи колишніх селян), почувають себе соціяльно й інтелектуально нижчими від міських дітей з середовища інтелігенції, які вдома навчилися розмовляти літературною мовою. Візьмім типову картину. Учитель української мови каже учневі розповісти, що він прочитав. Учень, батьки якого походять з Гуцульщини, починає роз повідати. Вимова в нього нелітературна, наголоси неправильні, словник повний діялектизмів. Учитель щохвилини зупиняє його, поправляє, учень ніяковіє, губить думку, а при тому й самоповагу й впевненість. Діти починають посміхатися, дехто відверто рего четься. Учитель сердиться, в клясі створюється не здорова атмосфера. Щоб урятувати ситуацію, учи тель викликає найкращого учня. Той походить з Олександром Русовим, з яким невдовзі повінчалась. Ті давно минулі роки, в які росла і набиралась досвіду та свідомости, були повністю надхнені ро мантикою. В Старій Громаді вся громадська праця провадилась в різних галузях культурного життя. Умови і в такій аполітичній роботі були тяжкі, не сприятливі, під пильним оком жандармерії. С. Русову постійно арештовували, забороняли проживати в губерніях, в наслідок чого родина Русових постійно мусіла мандрувати з одної губернії в іншу. Роки, проведені на Рідній Землі, були присвячені організуванню дитячих садків, педагогічній праці, читанню лекцій — в Києві, в Саратові під час евакуації в Першу світову війну, в Кам’янець-Подільському університеті, писанню книжок — головним чином популярних для Просвіт, для шкіл, для дітей стар шого віку. На еміграції С. Русова повністю віддалась роботі в жіночих організаціях. На становищі голови бувала делегаткою на багатьох з’їздах і конференціях. її палкі, гарячі промови часто далеко виходили за визначений на промову час, полонили слухачів. До самої смерти жвава натура С. Русової, її глибока любов до України вели її інтенсивно діяль ним шляхом. Вже зовсім хворою їздила вона до Галичини на з’їзд в справі заснування Всесвітнього Союзу Українок. Софія Русова протягом свого довгого життя віддала все своє знання, всі свої сили народові, якого так гаряче полюбило її серце. С. Петлюра високо цінив її палке слово, яке перший раз про лунало на засіданні УНРади в Києві і багато разів в країнах Европи. Померла Софія Русова 5 лютого 1940 р. в Празі. Могилка її в Празі на Ольшанському цвинтарі. Там, як і всюди по цілому світі, немало могил щирих трудівників України. На кінець мені хочеться подати кілька слів Софії Русової. На Першому Всеукраїнському Жіночому Конґресі в 1934 р. в Станиславові, розмовляючи з кореспондентом ’’Діла”, С. Русова сказала таке: ’’Що до поборювання різних партійних незгод на Конґресі, то я думаю про це так: перед нами в сучасний момент один святий обов’язок: праця для визволення украї нських мас із темноти, злиднів і чужого знущання. Усі шляхи ведуть до Риму, і багато може бути шляхів до нашої мети, але хай вони будуть абсолютно чесні, безкорисні для самих мандрівників; щоб у цій по дорожі ми ніколи не забували про самопошану, не захоплювались би першою спокусливою чужинець кою запомогою, а спирались би виключно на власні сили. Мені здається, на цій плятформі погодяться усі, хто справді хоче чесно працювати для України”. І ще. Під час привітів на Першому Всеукраїн ському Жіночому Конґресі перша зложила привіт С. Русова від еміграції з Наддніпрянської України. Ста ренька, сиво-біла, хвилюючись від зворушення у кінці привіту сказала таке: ”І так знов засміється Дні про і степовий вітер весело заграє золотою пше ницею на полі, що буде власністю наших хліборобів”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
