Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Л І Н А К О С Т Е Н К О Ш Л Я Х НА Г О Л Г О Ф У То ж не була вузесенька ст еж ина. Там цілі юрми сунули туди. І плакала Марія Магдалина, що не подав ніхто йому води. Спішили верхи. їхали возами. Похід розтягся на дванадцять верст. І Б о ж а Мати плакала сльозами — Та п о м о ж іт ь нести ж йому той хрест! Чи ви не люди?! Щ о за чудасія, дають старцям, під сад ж ую т ь калік. А тут ж е йде, ну добре, не Месія, — людина просто, просто чоловік! Ю рма гуде, і к о ж е н пнеться ближ че. Хтось навіть підбадьорює: терпи, в ж е он Голгофа, он Череповище! — хрущали під ногами черепи. Сказати б, зброя, це хіба єдине? Так що б зробили с т р а ж н и к и юрбі? А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста в а ж к о г о на собі. І хоч би хто! Кому було до того? Всі поспішали місце захопить. Воно ж видніше з пагорба крутого, я к він конає, як він хоче пить. І він упав. І руки а ж посиніли. Тоді знайшовся добрий чоловік: наморений, ідучий з поля Симон, що йшов додому, в п ро т ил еж н и й бік. Коли ж звершилась вся ця чорна справа і люди в ж е розходилися ті, — от парадокс: заплакав лиш Варава, розбійник, не р озп ’ятий на хресті. Чи пож алів, чи вдячен був Пілату, чи втямив, темний, раптом щось нове: що Б о ж и й син т аки іде на страту, і він, розбійник, — він т аки ж и в е свій приділ хліба цілими днями і мішала його з попелом. Яйце, під писанку, вийшло добре. На щастя я мала на собі спідничку в кольорах. З неї витягала нитки і зробила взори. Писанка вийшла напрочуд гарна, так нам здавалося. В міжчасі я, при кожній нагоді, давала знати в’язням, щоб опівночі, перед Великоднем, всі, як один заспівали Христос Воскрес! Стінна почта працювала справно. Нарешті прийшов цей очікуваний вечір. По провірці ми удавали сон ність, позіхаючи широко, аж дижурний дивувався. Ми всі скоро ніби полягали спати, однак тихенько говорили і чекали півночі. Раптом дзвін з Рівенського Собору заграв голосно. Всі ми зірвалися, стали на коліна і грімко заспівали Христос Воскрес, а за нами гуділа співом ціла в’язниця. Хоч спів лунав коротко, але його відгук нісся поза мури в’язниці. Це був спів в’язнів, які, окрім надії і віри, нічого більше не мали. Це був виклик ворогові, це був протест, це була сила життєвої снаги. Ще і тепер, коли згадаю тих пару хвилин нашого співу, сльози находять на очі. Коли ж ми почули метушню по коридорах, то скоро всі лягли на підлозі, дижурні відкривали двері до кожної камери, але всі спали твердо, навіть дехто хропів. Не могли до нікого вчепитися, але до нашої камери заглядали часто, аж до ранку. На ’’оправку’’ ми всі йшли спокійно, я вже все мала переговорене, що будемо робити в нашій камері. Ми зложили всі наші коци в кістку і зробили провізоричний стілець. Одна з "нових" мала килимок в пасочки, отже накрили ним столик і поставили вербу, а біля неї писанку. Прихорошились, як тільки могли, і коли нам подали через двері хліб і оту "люру", що мала назву кави, ми застелили кавалок полотна на підлозі сіли кругом і побажали собі взаємно "Христос Воскрес” та з раді стю дивились на отой стілець, від якого не було кращого на світі. Раптом забряжчали ключі в дверях. Ми зірвалися. Провірка. Стали ми в ряд. Увійшло все тюремне начальство! О, думаю, це не пахне добром! Вони не дивилися на нас, тільки кинулись до столика та схопили вербу і писанку, дижурний кричав: "Ето она всьо здєлала!” "Забрать ейо в карцер, на три дня”, — це начальник. Не жалію того, бо ціла в’язниця була за мною. Як мене вели коридором до карцеру, всі в’язні стукали в двері мені на привіт. Все таки, на злість безбожним комуністам, ми спільно заспівали Христос Воскрес. Будучи тільки рік в їхньому "раю", аж до мого розстрілу, з якого я вийшла, ломимо великих ран, живою, я перейшла "вогонь і мідні труби” з торту рами. Великдень у в’язниці — це тільки один з епізодів, яких було так багато. Це один з кращих епізодів... ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1990 З
Page load link
Go to Top