Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
докс, що у Нью-Йорку є українська школа, а в Донецьку немає”. Треба усвідомити, що Америка й американці (пра вильно це чи ні) — це мірило, на основі якого жителі СРСР оцінюють себе і своє життя. Отож факт, що молоді, освіче ні ’’американці” гордо заявляють, що українська мова — їхня рідна, і гостро, і гнівно реаґують, коли їх називають ’’хохлами”. Це давало поштовх деяким відвідувачам пере осмислити їхнє ставлення до своєї рідної мови. У мене склалося враження із численних розмов, що тут населення свідоме, що воно має українські корені, але обставини ос танніх 70-ти років довели їх, так би мовити, до самозабут тя. Не так страх перед терором влади, як небажання ви явити себе отими "хахлами”, з яких насміхаються, спонука ло жителів Донецька призабути свою рідну мову. І лише потрібно часу та наполегливих зусиль більш свідомих українців, щоб і люди на східній Україні голосно заговори ли, і то по-українському, про те, що вони, за словами Васи ля Симоненка, ’’сини великого народу”. А таку кампанію вже розпочали активісти в Донецьку. Я признаюся, що була заскочена, коли побачила, що в До нецьку існує не лише Товариство української мови (ТУМ), але також Союз незалежної української молоді, Україн ська Гельсінкська Спілка, Народний рух, та Історико-ет- нографічне товариство ’’Курінь” серед студентів Донець кого університету. До речі, найяскравіша постать, яку я зу стріла протягом моїх відвідин Українка — це жінка, яка яв ляється рушійною силою Товариства української мови — Марія Василівна, співголова цієї організації. Хоч два чоло віки, які разом з нею керують ТУМ-ом, не виявляють однієї десятої енерґії та запалу до праці як Марія Василівна, хоч робота в галузі піднесення престижу української мови зай має велику частину кожного дня, Марія Василівна також є професором математики (не традиційної жіночої ділянки) в Донецькому університеті. Подивугідну роботу Марії Васи лівни також треба оцінювати в рамках глибоко закоріненої дискримінації проти жінок, яка існує в радянському сус пільстві. Хоч в Конституції та в усіх офіційних радянських заявах глаголять про рівноправність жінок з чоловіками, на ділі жінок в СРСР не поважають, їх серйозно не трактують, на них припадає подвійний тягар: праці вдома і поза до мом. А цей тягар важко переоцінити. Я часто була призна чена до стенду, де організатори виставки відтворили су часну американську кухню з усіма її вигодами: великим хо лодильником, мікрохвильовою духовкою, пральною маши ною, сушаркою, харчовими процесорами, міксерами і т.п. При цьому стенді мені щодня доводилося дивитися на за хоплені обличчя українських жінок, які перший раз в житті побачили машину до миття посуду чи газову плиту. "Які ва ші жінки щасливі” — говорили вони мені, — коли б нам такі прилади, ми не були б приковані до кухні”. Я швидко нав чилася що вгадуючи вік жінок, з якими говорила, необ хідно було відняти десять, а то й двадцять років від того, як я припускала, був їхній вік, на основі їхнього зовнішньо го вигляду. Спрацьовані, втомлені жінки, віку моєї мами бу ли більш схожими на мою бабуню. Відвідуючи їхні доми я дивувалася, як жінки дають со бі раду в кухнях такого малого розміру, де важко одній лю дині повернутися, з холодильниками завбільшки таких, які в нас студенти мають в гуртожитках, з примітивними духовками й пальниками. Але найбільше я поважала буйну жіночу уяву, їхню куховарську майстерність, яка дозволяла їм з небагатьох основних продуктів, яких є в достатку: яєць, майонезу, буряків, риби зготувати цілий стіл повний пишних страв. В цьому я переконувалася майже щовечора. Адже люди — пригноблені національно, економічно і політично — все таки зуміли затримати в собі той дух щедрости та гостинности такий характерний нашому народові. Нас за- сипували запрошеннями на вечерю, обдаровували книжка ми, платівками, іншими сувенірами, а ”на дорогу” давали нам все, що залишилося з вечері, — чи то пів смаженої кур ки, чи три чверті чоколядового торта, чи пляшку домаш нього вина, чи фунт ’’дорогоцінних” помаранч (вони ж на ринку коштують 15 рублів). Я повернулась до Америки втомлена фізичним зусил лям, яке потрібне для щоденного життя в Донецьку, але окрилена, піднесена переконанням, що таки знайшла ту Ук раїну, яку я так шукала, і вельми вдоволена тим, що ми, усі україномовні Гіди, лише фактом нашої присутности допо могли деяким нашим відвідувачам знайти і в собі ту давно приховану Україну. Д А Н И Л О К У Л И Н Я К Задушена ріка Ступив до плеса я І захлинувся крик Душі. М іж берегами — Природи кров загусла. Задушена ріка Немов язик, Стримить коса піщана В сухому горлі русла. НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1990 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
