Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОКСАНА МОСТОВИЧ СИН МАЛУШІ Пам'яті м оєї мами присвячую в цей світлий час тисячоліття. Він сидів у глибокій задумі біля тисового ложа хворої матері. Крізь вікно княжого терему вливалися пахощі весни та щебет пташні, але ангел скорботи розвівав їх своїм сумним крилом. На синових широких грудях біліла сорочка, про ста, полотняна. Це вона її колись ткала, вона її ко лись гаптувала тоненькою золотою ниткою, щоб син був красен, як місяць на небі. І в долі просила щастя для одинака. Мов вихор — Стрибожич вертав з далеких похо дів її ладо, лицар Святослав. Привозив ласку й дари — і щастя їх розцвітало весняним сонцем, промінним і коротким. І взяв їх син від батька всю буйність і пристрасть варязьких прадідів, а мати передала в спадку спокій і мудрість, добро та силу слов’янсько го серця й роду. А як гроза й хмари збиралися над чорнявими кучерями сина, а наруги й кпини лукавих недругів троїли дитяче серце, вона тулила хлоп’я до теплих своїх грудей і співала тихим журливим голо сом древні билини про мужніх предків своєї Дерев- лянської землі. ”Я не рабиня, сину, а ти не рабинин”, казала. ”Я донька, а ти внук хороброго князя Мала. Боронив він своєї Деревлянської волості від примучувань по люддя, від дані високої, що її мечем збирали для Іго ря Свенельдові люди. З попелищ Іскоростеня вряту вала мене — мале дитя і братіка мого Добриню — твоя бабуня Ольга. В її серці, месниці за смерть му жа, розтаяли льоди, а на їх місці ввійшло щось тепле й добре, щось, що зуміло простити, помилувати, за бути. Це вже мабуть сходила в її душі зоря нової віри. Не поневолила вона нас, а ласкавою рукою поселила нас з батеньком у Любечі, ще й дала бояр ську власть. А як завітала до мене юність і русяві коси обвили золотою короною моє дівоче чоло, княжна покликала мене в свої Вишгородські палати. Чайкою полинула я до неї, бо серце шептало мені, що там моя доля. Ні ключницею — ні рабинею я там не була, а повірницею дорогої княгині — матері, до радницею в смутках, посередником між нею, а прос тим нашим людом. Там вже вперше узріла я й його...” Вона голубила сина, гладила його густі ку чері і гляділа на його брови, що такими ж самими темними луками, як і в неї, знімалися над очима. В тих очах, а вони мов води бурхливого Дніпра, бачила вона свою єдину любов, свою тугу й розпач і втрачені надії — мрії. Десь здалеку, наче в тривож ному сні, зашуміли печенізькі полки, загриміли труби і — полилася лицарська кров її лада Свято слава. ’’Мамо, я відомщу смерть батька, я все відомщу. Мечем і вогнем згладжу печенізькі орди, зрівняю їх з землею! І твою кривду відомщу, всі наруги над то бою злих людей, всіх тих, що кличуть нас рабами”. В хлопця горіли очі дивним жаром, а мати успокоювала його ласкою й миром. ”Ні, Володи мире, ти-син Малуші, християнки. Від малечку скла даю я твої дитячі руки до молитви Єдиному Богу, а Він учить нас любови й всепрощення. Бач, слідом за твоєю доброю бабунею пішла й я і з трепетом душі приняла правдиву віру. А колись і я запалювала вог ні купальські і молилася в святих гаях до сонця, міся ця та зір, до дерева, глини, до каміння. Але добро нової віри перебороло темінь і страх перед волхва ми, і моя душа пішла за Христом — Спасителем. Знайшлися визнавці правдивого Бога серед бояр- русичів, дружинників-варягів, серед купців на база- рях і серед низького люду. Старенький отець Григор благовістив нам нову істину і ми знали, що нашій душі відкрилося досі небачене світло, нечувана правда, невідома любов”. ”А чому ж стоять ще й досі кумирі?” — допиту вався син. ”Як виростеш, скинеш їх, попалиш і виведеш свій нарід на шлях правди. Я знаю це, бо щось віще щепче мені з глибини. А як Господь покличе мене до Себе, ще заки це наступить, похорони мене як християнку. І слухай серця свого, мій любий сину...” Гей, скільки то літ прогуло від отих днів, як ма туся про серце говорила, скільки далеких похо дів прогриміло, списів і шеломів понадщерблюва лося, скільки крови богатирів пролилося, заки в славі засів на батьківському престолі син Малуші. І знову ж зацвіли весни над берегом Дніпра-Славути. Знову ж довгі валки купців міряли шляхи зі сходу на захід та з півночі на південь, міняючи шовки за скі- ри, а вина за зброю. І слава неслася по всьому світі про багатство, силу й красу нашої землі. А вона, велика й широка, об’єднана та скріплена тверезою рукою та бистрим умом нового володаря, — палила й дальше вогні перед ідолами й складала Перунові щедрі жертви. Сумувала Малуша в Будутині. Це ще від добро дійки — княгині своєї Ольги дістала вона оце тихе гарне село. Яке ж дороге й близьке воно її серцю. Тут вона на світ привела єдиного сина і сюди вер тала з Вишгородських палат, як буревії життя кида ли нею, осамітненою, мов тим осіннім листочком. ”Не сумуйте, наша Пані, за сином” — казали їй добрі люди. ”Не так уже далеко той Новгород. Во- 12 ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1989 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
