Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АННА-ГАЛЯ ГОРБАЧ, Зах. Німеччина ЛЬВІВ — МІЙ БІЛЬ, МОЯ РАДІСТЬ, МОЯ ГОРДІСТЬ Цим глибоким прив’язанням до рідного міста ди шуть листи і поезії Ірини Сеник, невтомної поетеси і мисткині, хоч твори її не знайти в музеях, а вірші розкидані в безліччі листів до друзів по цілім світі. Маленьку спробу віддати шану її талантові, стиліза- торки й авторки тонких народних взорів, поетеси ніжного, глибоким болем за важку долю рідної землі та її людей перетканого слова, хай послужать цих кілька рядків. У зв’язку з Тиясячоліттям нашого Хрищення Ірина Сеник надумала вишити 50 мініятюрних цер ков за власними рисунками. Щ е в квітні 1988 р. пи сала мені: ’’Церков я вишила 34, а може ще по свя тах, як перестане ”серце шаліти”, дошию 16. Бо маю вже все намальоване. Хочу як найбільше львів ських церков. Бо мушу бути вдячна Долі, саме за те, що я народилася в такому чудовому місті. Воно — місто — мій біль, моя радість, моя гордість.” І ще відбуваючи заслання в Казахстані, в ті важкі роки, коли вигляди вернутися в Україну були такі мі німальні, що й важко описати, Ірина Сеник писала: А я ще вернуся у Львів І буду в ньому вічно жити, Бо там розцвів мій перший спів, Найпершого кохання квіти. Там наливався щастям дім Як повінню весняні ріки, Ти завжди, Львове, будь моїм І я — Твоя — навіки. У ці роки, далеко від рідної землі, тільки сни мо жуть приблизити її, тільки сни будують мости в да леку Україну: Мені наснилася Поранена калина Над бистроплинним плесом Прута. Мені наснилась Батьківщина Неначе церква призабута. Мені наснились тихі верби Що шепчуть заворожено молитви, Мені наснились древні герби Князів і воїв славні битви. Мені наснилося майбутнє, Віків розгойдана колиска... Та раптом дійсність ледь-ледь чутно Згасила сну нічного зблиски. Ірина Сеник уважно слідкує за проблисками від родження українського культурного життя. Так вона пише ще весною 88 р. "Ми теж чекаємо на появу вір шів нашого українського Рільке (Так Ірина називала у листах улюбленого побратима долі Василя Стуса). Обіцяли надрукувати в ’’Літературній Україні”. Ми нулого тижня — о диво-дивне! — надрукували В. Си- моненка "Злодій” і ’’Некролог кукурудзяному кача нові”. В 1972 р. ці вірші інкримінували мені як анти- радянські...” Часто кружляють її думки довкола трагічної по статі Василя Стуса. В листі з листопада 88 р. читаємо: "Часто подумки шепчу рядки нашого Рільке. Це ж у Свят-Вечір йому би виповнилося 50... (помилка, бо йому б виповнилося 51 — А.Г.Г.) ...Тернисте Стернисте А ТИ перейшов Не кляв Не поминув А виріс до зорі І сам зорею став Над нашим скорбним Вифлеємом Щоб освітити Іншим шлях предовгий Маленьким? Ні. Зерном — зернищем Ти проріс У нашій борозні. І буде колоситись рідне поле, І буде жниво серед жнив... 10 НАШЕ ЖИТТЯ", СІЧЕНЬ 1989 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
