Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Якщо перше нас до певної міри задовольняли студентські справи, журнал, з’їзди, розповсюдження літератури, який-небудь український концерт, мітінґ, демонстративна панахида по Шевченку, то тепер пе ред нами маячило те, що робилося в Галичині, так близько, а разом з тим недосяжно далеко від нас. Там, розуміється, також була і буденна робота, але до нас доходило тільки героїчне, романтика. Незважаючи на війну, зв’язок з Галичиною три вав. Він не ослаб, навпаки, навіть зміцнився. Ішов він через Стокгольм. Звідти ми одержували реферати (Донцов), книжки (’’Січовий співаник”), фото Січо вих стрільців, а між ними — Олени Степанівни. Чарівне дівоче личко дивилося на нас з заборо неного фото. Ми добре здавали собі справу, чим за грожували ці фото у військовий час в царській Росії — але ми добували їх, завозили на Україну, берегли, ЯК святиню. Прийшли вісті і про ’’Союз визволення України”. В Перетбурзі панувала реакція, розклад царату. На Великій Україні — заборона часописів, україн ського слова, а тут, поруч, ’’Визволення України”, молодь, що йде в стрілецтво віддавати своє життя за майбутнє Батьківщини. Це було саме те, чого бра кувало нам, отієї дієвої самовідданості. Трохи згодом ми дістали картку з могилами і хрестами тих, що загинули під час боїв з царським військом на Маківці. Образ Степанівни, що билася також у тих стрі лецьких лавах, тепер став символом усіх мрій, почу вань того П’ємонту. Проте практично ми не робили нічого. Ми лише гуртували молодь, готували свої ряди, а хлопців, на ших ватажків та товаришів, послідовно і невблаган но забирали до царського війська. Наближалася революція. Контакт з Галичиною періодично то вривався, то знов відновлювався. Але серед нас, північної укра їнської кольонії студентів, мрія про Батьківщину по троху кристалізувалася, хоч і не набирала ще кон кретних форм. А образ Степанівни маячив перед очима, гартую чи у молоді чесність, завзяття, відданість ідеї. Надійшла революція. Переплуталися складні особисті стежки. Почалося шукання конкретизації шляхів, якими ми мали йти до нашої мети — ство рення України. Мало, ой мало, були ми підготовані до цього, і дорого коштувала нам ця непідготованість. Адже бу дувати Батьківщину припало переважно молоді, і їй довелося накладати головами. Ще вчорашні побра тими, борці за одну ідею, гинули тепер як вороги в протилежних таборах. Декого з стрільців мені довелося пізнати в Києві, де з ким перехрещувалися стежки за різних бурхли вих днів. Про Степанівну я лише чула, що вона була в та борі військовополонених, а потім повернулася до Австрії. Далі чутки замела хуртовина подій. II. Ми зустрінулися і познайомилися особисто лише у Відні. Це був наш короткий спочинок, перер ва в житті, яку ми обидві використали для навчання на університеті. То не була легка смуга життя: нам тяжко жилося матеріяльно і духово, праця, напруження були вели кі, в серці ж — туга за домівкою. Я пам’ятаю маленьку, вузьку кімнатку в Йосеф- штадті, де Оленка жила разом з Олею Басарабовою. Остання незабаром, незважаючи на обставини, ви їхала працювати до Львова і швидко трагічно там за гинула в польській катівні. Пам’ятаю, як вони заходили до моєї, теж скром ної, оселі на передмісті Відня. Пригадую собі соняш- ний літній день, коли ми раз величенькою громадою спочивали на березі синього Дунаю. Всі ми тоді вчи лися, поспішаючи надолужити втрачене у вирі на шого життя. Були там ми з Оленою; сестри Феда- ківни і хлопці, що теж тоді вчилися: Коновалець, Чмола, Мельник, здається Дашкевич. Тільки й згадується з того дня, що синє небо, си ні хвилі Дунаю, скромні — убогі канапки-бутербро- ди, та наша молодість, наша запізнена студентська пора. Чи брала Олена якусь ближчу участь у тодіш ньому емігрантському житті, я не знаю. Незабаром ми розлучились, не пам’ятаю вже, яким чином. Ми нуло кількадесять років, таких складних, неймовір них, що їх не вигадати-б, якби захотіти навмисне... Ми нарізно прожили своє життя, різними шляха ми пройшли його, але для однієї мети: ми прожили і, властиво, віддали життя за одне — за свою Батьків щину. Обидві зазнали в’язниць, лагерів, скололи ноги Олена Степанів — студентка Olena Stepaniv - student.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
