Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Варшави. Такий марш тривав понад три тижні, часто під обстрілами кулеметів та бомбовиків, без достат ніх харчів і одежи. Коли ж остаточно стражники самі почали втікати, в’язні, які не згинули від куль, ховаючися по лісах продиралися на волю. Так і Ода опинилася на волі та почала розшукувати мужа Ми колу. Організаційною дорогою довідалася, що він в подібних обставинах визволився і є на Словаччині. Зустрілася з ним вперше після тюремного він чання. Переїхали до Кракова, тодішнього Генерал- ґубернаторства, де жили до червня 1941 року, до вибуху німецько-совєтської війни. Згодом Микола пішов на схід, а Ода, очікуючи першої дитини, пої хала до Познаня, де жила близька родина, тета. На родився син Марко, та на превеликий жаль і біль Оди — помер. Переборола і це та як прийшла троха до фізичних сил постановила їхати до Львова. З молоденькою кузинкою Іванкою переходять нелегально дві границі, з Познаня до Губернатор ства і звідси до Галичини. Недовго їм довелося пе ребувати у Львові на волі. В серпні 1941 року німці перевели перші масові арешти українців. Тоді теж Ода з кузиною Іванкою (Григорців) попала на кілька тижнів до тюрми на вул. Лонцького. Після звільнен ня Ода жила підпільно. Підпільно зустрічалася з му- жом, за яким Гітлер розіслав гончі листи. Восени 1942 року у львівській лікарні під чужим прізвищем Ода родить доню Зоряну. Навесні 1943 року помер батько Оди, отець Гнатківський. Мама переїхала до Львова, де замеш кала у своєї сестри, котра з родиною перепровади лася з Познаня. Тут теж знайшла пристановище Ода з маленькою донею. Хата була за містом і здава лось, що хоч трохи можна буде в спокою прожити. Та не судилося. 29 січня 1944 року в пополудневих годинах ґестапівці вдерлися до хати. Розлючені, що не застали Миколи, плюндруючи та побиваючи при сутніх куди попало, забрали до тюрми на Лонцького цілу родину: Оду, її маму, тету, вуйка, двадцятирічну кузину Іванку і 16-місячну доню Зою. За кілька тиж нів цілу родину вивезли до концентраційних таборів. Жінок до Равенсбрюку, а Одиного вуйка до Ґрос Ро- зен, де він і помер у каменоломнях. Оду, кузину Іванку і маленьку Зою посадили в т.зв. "бункрі” це ізольований в’язничний будинок, де тримали небез печних, або спеціяльних в’язнів. В часі тих арешту- вань та вивозів ґестапівці все пригадували Оді, що всі вони призначені на розстріл. Багато разів забира ли від неї дитину, нераз на цілий день. Найтяж чою для Оди була свідомість, що її дитина про паде. Про це сама Ода пише в своїх споминах: ’’К ож ної ночі, як тільки відкривалися двері до якоїсь камери, когось виводили на смерть. Чекали на свою чергу і ми. Тоді т о я думала, якщо прийде т а хвилина, як маю тр и м а ти Зою? Чи так, щоб куля раніше поцілила її, чи м оже так, щоб її охоро нити". Та Боже Провидіння зарядило інакше. Несподі- вано в жовтні стражники казали забрати усе зі со бою і повели їх кудись в незнане. Ода і Іванка були переконані, що ведуть їх на розстріл. Яке ж велике було їх здивування, коли їх звільнили та вивезли до малої місцевости під Берліном, Ленін. Там, ніби на волі, мусіли що-другий день голоситися на поліції і не можна їм було нікуди виїздити. По короткому часі організаційним шляхом Ода з мамою і маленькою донею виїхали до Загребу (Хорватія) до мужа Ми коли. Звідси, втікаючи від німців, від армії Тіта та від обстрілів, опинилися в Італії, де застав їх кінець вій ни. В Римі родина Лебедів перебувала до 1948 року. Згодом переїхали до Мюнхену, а в 1950 році до Америки. Дарія Гнатківська-Лебедь (Ода) пройшла героїч ними кроками крізь страждання, яке принесло їй життя. Це була українська патріотка, жінка великих чеснот та особистої культури. Хоч була втіленням ніжности — то рівночасно твердою, незламною жін кою. До кінця свого земного життя цікавилася долею України та вірила в нашу перемогу. Від 18-го листопада 1935 до 13-го січня 1936 р. відбув ся у Варшаві процес проти членів ОУН, за участь у підго товці і виконанні а те н та ту на польського міністра вну трішніх справ Б. Пєрацького. Репродукція поштівки яку Управа ОДВУ в Америці видала у 1935 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
