Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Тоді ми взаємно поділимось досвідом, збага тимо себе думками, інакше — шкода нам зустріча тись. Це їй подобалось і вона прийняла умову. Перша зустріч завжди коротка. Залишив їй до прочитання підпільну літературу, застерігаючи, щоб не знищила по прочитанні. — Вона кров’ю писана, на неї чекає ще багато читачів. Література, призначена східньому українцеві, розпрацьовувала дві проблеми: колоніяльний стан українського народу в совєтській системі, де прово диться інтенсивна русифікація і ціль та завдання ук раїнського визвольного підпілля. Вона в різній дозі промовляла до різних людей, в залежності від пере живань кожного окремого читача, його місця в со- вєтському суспільстві. По їхньому відході Ганя до ранку не могла за снути. Ще раз і ще раз в уяві відображувала собі по встанців, роздумувала над їхньою розмовою і вага лась, як їй поступити ранком: донести на КҐБ чи ні. Ці нові їй люди ні в чому її ще не переконали, проте зробили на неї тепле враження, вони говорили щиро і ставили їй питання, на які нелегко було їй знайти відповідь. Вона вирішила поки-що не повідомляти ґебістів про відвідини. Наперід познайомиться з лі тературою, що їй залишили, а тоді побачить. Вони ж не сказали їй, коли зайдуть удруге, та й чи взагалі зайдуть. Як донесе, то опергрупа кожної ночі трима тиме засідку коло її квартири, а вона не була певна чи хотіла б, щоб їх убили. Читала і ще раз перечитувала і на тлі прочита ного випорпувала з пам’яті неодні факти з пережи того, які підтверджували написане, проте раніше вона над ними не застанавлялась або сприймала їх так, як її навчали сприймати. Однак і до написаного були в неї застереження. На другій зустрічі Ганя скептично завважила: — Мені здається, ви занадто згущуєте краски, коли описуєте життя народу. Я вправді не жила на селі і не знаю як селяни переносили голод, все ж, дещо пригадую, хоч була малою. Пам’ятаю, як мати ради лася з батьком що продати на чорнім ринку, як ви носила з хати постіль та одежу, але ми завжди мали що їсти, хоч, правда, нераз бувало дуже скупо. В вашій літературі все виглядає гірше, як було. — А ви не покладайтесь лиш на прочитане, але провірте з життям, — порадив їй провідник. Самі по питайте старших людей, хай розкажуть вам про роки голоду. Попитайте докладніше у своєї матері, як вона здобувала вам кусок хліба, продаючи остан ній пах на базарі, а тоді скажете чи ми переборщили. Та чи тільки голод був і є одиноким злочином совєт- сько-російської влади в Україні? Скільки вам відомо про долю нашої інтелігенції, хоч би й комуністів? Чу ли ви у школі про Скрипника, Хвильового? Ви ж осві чена людина. Крім невеликих брошур, які нетрудно було захо вати, провідник не наважувався залишати їй більших книжок до прочитання. Зате раз запропонував піти на день до їхнього бункру, в нього була невелика бібліотека і це дасть їй нагоду хоч переглянути деякі твори з української науки. Неділями мала вихідне з праці, отже домовилась прийти по неї в суботу ніч чю. Посадили Ганю в сани, і щоб не зорієнтувалась в напрямі, зав’язали очі хустиною і повезли. Не далеко бункру двоє взяли її під руки й повели' за її словами, як молоду до шлюбу. Щойно в бункрі ски нули пов’язку з очей. Весь день пройшов за читан ням та дискусіями, особливо над історією України Грушевського та забороненими творами з найнові шої доби. Вона була захоплена відкриттям, але й од ночасно пригноблена фактом, що перед усім моло дим поколінням в Україні заховано правду про свій народ, його історією, його духовні надбання. Вона часто відвідувала рідню в Запоріжжі і де коли ділилася з ними своїми подорожніми приго дами. Оповідала, як їхала весною додому. В тому ж переділі їхало ще кількох пасажирів, які сіли в поїзд раніше неї, ще в Галичині, між ними молодий вчи тель, військовик і двоє студентів — юнак і дівчина. Дорога довга, було доволі часу запізнатись, розго воритись хто звідкіля. Дівчина з Житомирщини го ворила по російськи, на що вчитель звернув їй увагу. — Нє всьо лі равно? — став в її обороні студент росіянин. — Ти мовчи, це до тебе не відноситься. — Але подумавши, додав: А втім, коли йдеться про слуш ність, то й до тебе також. Скільки років ти живеш в Україні? А чому не вивчив мови народу, чий хліб їси? А ця ось, махнув головою в сторону студентки, — зве себе українкою, а як говорить. — Ви праві, ви вповні праві, — гаряче підтриму вала його Ганя. Вона й забула, що всього кілька мі сяців назад вона також говорила по російськи. — Знаєте, — втрутивсь військовик, — поправді, то й мої предки були українці, козаки на Кубані. По селились там за Катерини, та опісля змішались, вот як. В Київщині учитель залишив переділ, готовився висідати. Ганя вийшла за ним і не витримала: — Скажіть, ви стрічались у Західній з ’’хлопця ми”? Глянув їй у вічі, підсміхнувся: — Тут не місце про це говорити. Вона розповідала нам, як не було провідника, бо знала, що він був би не похвалив її за необережність та надмірну цікавість. — Але Їй-Богу, — клялась, — цей вчитель мусів мати зв’язок з повстанцями, це я бачила в його очах. Коли Ганя залишала Західню й верталась непо стійно додому, сказала на прощання до провідника: — Ви мені другий батько. Він дав мені життя, а ви по могли знайти ціль у ньому. За це до кінця життя буду вам вдячна.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
