Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
трель, то співачка, немов смакуючи його, затримува лася і кокетувала голосом. Арія зближалася до кінця. Високе ”ц” неначе за вершувало всю красу арії безсмертного Россіні. Оплескам не було кінця. Співачка декілька разів верталася поклонитися публіці, щаслива успіхом та великою китицею білого бузку, яку з любов’ю при тискала до грудей. Зближався виступ Оксани. Це була остання точ ка, бо оцінена була за найліпшу в програмі. Перед виступом підійшов до неї професор і взяв тепло за руку. — Ви тремтите, панно Підгірська? Будьте спо кійні, я певний, що ваш виступ буде блискучий. Знаю добре своїх учнів, а тому за вас я зовсім спокійний. — Дякую, пане професоре, за ласкаве слово. Ви мене підбадьорили. Ах, як я хотіла б виправдати ва ші сподівання. Граціозно вийшла на сцену, поважно вклонилася публіці, вигідно сіла на кріслі й, вдихнувши глибоко повітря, поклала руки на клявішах. — Спокій, спокій передусім! — вмовляла в себе. Особливо тепер потребувала спокою для ’’Мі сячної сонати”, цієї чудової музичної перлини. І враз понеслось по залі ’’Adagio”, рівномірно промережене тріолами, що нагадують легкі хвилі на озері, скучерявлені ніжним леготом вітру та проткані тремтячим сріблом місячного сяйва. Всю свою душу вкладала Оксана в цю частину, малюючи звуками так близькі їй переживання Бето- вена. Забула, де вона і хто слухає її гру. Неначе в екстазі співала пісню про кохання, про меланхолій ну тугу, співала легко, ніжно, чарівно. Друга частина, хоч і в темпі "Allegretto”, але та кож повна трагічних тонів. Це скарга Бетовена на долю, яка розлучила його з коханою. Неначе по золотому містку пробігла Оксана звинними пальчиками до третьої частини — Presto agitato. І почалося ціле море дикого, бурхливого страждання. Гнані бурею хвилі швидко накопичува лись і з ревом вдаряли об беріг. Неспокійно, без від починку переслідували одна одну і, помалу втихо мирившись, перейшли в тужливий, тихий спів. Але це ще не був кінець страждань. Ще вернувся спо мин. По кількох тактах хвилі знову швидко зібрали ся і в найвищому напруженні та поспіху гналися в диких акордах вперед, аж поки не досягнули верш ка, звідки голосно скотилися неначе у безвість. Ще раз, немов далекий відгомін, з’являються дикі хвилі у piano, помалу переходять у forte, вертаючись до го ловного мотиву, і врешті, зневірені, навіки котяться в безодню. Неначе все завмерло з останнім тактом. Ще хви линка глибокої тиші і зірвалась буря оплесків. До краю вичерпана, але щаслива бігла Оксана до вдягальні. За нею несли квіти. — Звідки так багато квітів? — дивувалася. — А ця велика в’язанка з темночервоних рож! Ці каво, хто це післав? На прив’язаному листочку прочитала: Богдан Гординський. — Що? Він тут і був на концерті? Раптом почула стукіт у двері. Не встигла прийти до себе, як рвучко відчинилися двері і в них з’явився Богдан. Швидко забилось серце в Оксани, але встигла опанувати себе. Підійшла декілька кроків і спокійно подала руку. — Дозвольте привітати вас з блискучим успіхом! — сказав здавленим від зворушення голосом. — Я не сподівався, що ви так прекрасно граєте. Ви дозріла артистка! Оксана вмить простила йому те, що так довго не давав про себе звістки. Простила, бо відчула, що ко хає його. Дивилася ніжно в його великі блакитні очі, в яких було сьогодні стільки глибокого почуття до неї. Не питалася, чи залишиться з нею, чи знову від летить, як неспокійний птах. Так добре було їй з ним у цю хвилину. — Яка я рада, Богдане, що ви були на концерті, — старалася здавити внутрішнє хвилювання Оксана. Але не про те хотілось їй тепер говорити. Богдан відчув це. — Оксано! — сказав зворушено. — Оксано, чи ви знаєте, що ви є моїм єдиним коханням? Ніжно пригорнув її до себе й обличчям приту лився до її гарячої щічки. 1945 p., "Громанянка”. СОЮЗ УКРАЇНОК АМЕРИКИ КОМІСІЯ ФОНДУ ІМ. ЛЕСІ І ПЕТРА КОВАЛЕВИХ проголошує ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС на історичну повість або оповідання Тему можна зачерпнути з будь-якого відтинку української історії. Рече нець конкурсу — 31-го грудня 1989 р. Твори повинні бути написані на друкарській машинці в трьох примірниках. Допускається до конкурсу теж твори, які вийшли друком у 1986-му і пізніших роках. Твори, підпи сані псевдонімом, повинні мати теж залучену конверту з прізвищем ав тора. Склад жюрі і висота нагород будуть подані пізніше. 16 "НАШЕ ЖИТТЯ", ЧЕРВЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
