Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
С. НАГІРНА* ADAGIO Оксана вибігла з консерваторії, неначе окриле на. Обіймала б увесь світ, так радісно було на душі. Заметушилися думки, одна одну перескакували. Поїде в світ!.. Це сказав її сьогодні професор. Грала в присутності ректора та диригента симфонічної ор кестри. Сама відчувала, що грає добре. Але коли за кінчила, ніхто з них не похвалив її. Мовчки відійшли. Стривожилася. Невже не подобалося? Але за хвили ну професор вернувся усміхнений. Стиснув руку і сказав: ’’Ваша гра зробила велике враження. Коли і на абсольвентському концерті докажете свою небу денну музикальність та добру техніку, то консерва торія дасть вам стипендію на дальші студії за грани цею”. Оксана гордо ступала. Весняне сонце обливало її струнку, елєґантну постать та заграло іскрами в темнохвилястому волоссі. Глибоко вдихнула п’янке повітря, піднявши вгору злегка кирпатий носик з рухливими ніздрями. Її смаглявому обличчю та тем ному волоссю дуже відповідав ясносірий чоловічий капелюх та англійський костюм тієї ж барви. Оксана і при своїх скромних матеріяльних засобах вміла гарно вдягнутися. Мала добрий смак. Не було в неї багато одежі, але про необхідне завжди вчас подба ла. Ішла приспішеним кроком. Внутрішнє хвилюван ня неначе несло її вулицями міста. Не могла ще ніяк зжитися з тим, що сказав сьогодні професор. Ах, як давно вже тягне її мандрівка в світ! Най більше вабило море. Вже бачить, як б’є хвилями об берег, відчуває на шиї та обличчі його теплий, ніж * Поміщуючи оповідання ’’А даджіо” Стефанії Нагірної, хочеться дещо розказати про цікаве життя авторки. Народилась вона в Грималові над Збручем. Вчи лася у Львові в учительській семінарії та сольоспіву в Українському Музичному Інституті ім. Миколи Ли- сенка. В 1923 р. вже одружена переїхала з чоловіком до Праги, де доповнила гімназійну матуру і вступила до Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова, який закінчила 1929 р. Рівночасно продовжувала науку сольоспіву в Чеській Держав ній Консерваторії в Празі. Закінчила її в 1930 р. Брала участь у громадському житті в ’’Громаді Студенток Українок”, де якийсь час була головою д- р Софія Парфанович, як теж в Українському Жіночо му Союзі, де познайомилася з видатними діячками, як Софія Русова, Зинаїда Мірна, Харитя Кононенко і інші. Виступала на концертах з визначними україн ськими музиками між ними були: Василь Барвін- ний легіт, рухливими ніздрями ловить солонкуватий запах. Здавалось їй, що море своїм бурхливим пле сом та безмежною глибиною натхне її до чогось ду же великого. Вона і гратиме краще, коли побачить море. Захоплена мрійними образами і не спостерегла, що перейшла вже декілька вулиць та опинилась у середмісті. На вулицях пополудневий рух. Тепла весняна днина вигнала з хат юрбу народу. Проходжувалися по головних вулицях без усякої мети, перешкоджаю чи тим, що спішилися із закупами чи з іншими спра вами. Оксана навіть почула заввагу збоку, що не вміє ходити вулицями. Але сьогодні її це не вражало. Сьогодні, мабуть, і найгіршому ворогові простила б — така була щаслива. Але куди це вона поспішає? Чи має якісь справи в середмісті? Ні! І сама не знає, як аж сюди забігла. Раптом спинила очі на великій афіші: ’’Вистава скульпторки Н. Ліщинської”. Зраділа. Любила все, що гарне. Розуміла та глибоко відчувала кожне ми стецтво. Згадала, що змалечку виростала в мистець кому середовищі. Батько, добрий маляр та здібний музика, що сам вивчився грати майже на всіх інстру ментах, дбав про те, щоб і в дітях розвинути любов до мистецтва. О, щасливе дитинство! Скільки своє рідного чару залишило воно в душі!.. Враз здригнулась. Хтось заговорив до неї. — Ви про що так задумалися, панно Оксано? Говорив до неї редактор Степан Микитенко, по- правляючи за звичкою, червону краватку. ський, Орест Руснак, Роман Савицький. Останній після концерту — вечора на пошану О. Олеся напи сав був ентузіястичну рецензію, якраз про спів С. Нагірної. В роках 1934-1939 працювала в гімназії в Модржанах біля Праги. У 1934 р. як делегатка Укра їнського Жіночого Союзу брала участь в Жіночому Конгресі в Станиславові, на якому виголосила допо відь на тему ’’Денаціоналізація українських дітей на еміґрації” (яка ж актуальна тема сьогодні — прим. Редакції). Дописувала до журналу ’’Ж інка”. В 1938 р. коли постала Карпатська Україна пере їхала з чоловіком до Рахова, де викладала україн ську мову і літературу в українській гімназії. Цікаво оповідає С. Нагірна про цей час, коли з приємністю вчила гуцуликів, які були спрагнені освіти. Ішли вони пішки зі своїх сіл по дві години в один бік, щоб дістатися до гімназії. Деякі діставали з дому один бухонець хліба і ним жили цілий тиж день, ночували у когось по четверо на одному ліжку. 12 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
