Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
зантії ”за віно” і, взявши Анну, Анастаса, попів кор- сунських, посудини церковні і грецькі ікони, відій шов до Києва. Справа хрещення Володимира, місце і час цього хрещення, належать до спірних питань, оскільки вже в літописних часах існували ще до цього різні версії. Автор ’’Повісті временних літ”, стоячи на грунті кор- сунської версії (названа в історії "корсунською ле гендою” ), згадує й інші перекази, за якими Воло димир хрестився в Києві, у Василеві та ще й в інших містах. І ці інші версії більш є імовірні, аніж корсун- ська, оскільки не можна сумніватися, що Воло димир, ідучи походом на Корсунь, був уже охреще ний — це ж бо була передумова одруження з Анною, яку він і виконав ще заки вирішив ужити сили. Під тверджує цей факт також історичне джерело — ’’По хвала мниха Якова”. В поміщеній там хронологічній таблиці подано, що Володимир ходив на Корсунь у третьому році після охрещення (989) і що від охре- щення жив ще 28 років (помер 1015 p.). З цього вини кає, що князь був охрещений вже в 987 році. Тоді ж імовірно охрестилося і його найближче оточення — князівська знать (бояри, старійшина). Важче вказати місце хрещення, яким найбільш правдоподібно був Київ, де існував уже соборний храм, хоч деякі істо рики схиляються більш до версії, що був ним Ва силів, і це підтверджувала б сама назва міста — від імені Василя, яке при хрещенні отримав князь. Хрещення Київської Русі літописець Нестор опи сує як одноразовий адміністративний акт, прихиль но сприйнятий народом. Після приїзду до Києва Во лодимир ’’звелів повалити ідолів — одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати коневі до хвоста і волочити його з гори крутим Боричевим узвозом до ріки Почайни (...) Потім послав Володи мир по всьому місту сказати: — Якщо не прийде хто завтра на річку — хай то багатий, чи бідний, чи нуж денний, чи раб — буде мені ворогом. Почувши про те, пішли люди з гомоном до Дніпра, радіючи й ка жучи: — Якби не було це добрим, то не перейняли б того князі і бояри. Наступного дня вийшов Воло димир з попами корсунськими на Дніпро, і зібралося там лю ду сила-силенна. Забрели у воду, і стояли там одні по шию, інші по груди, дехто тримав дітей, молодь тислась до берега, а дорослі бродили, попи ж стояли на місці і творили молитви. Люди, охре стившись, розійшлися по домівках. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і його народ, глянув на небо і сказав: — Христе Боже, Сотворителю неба й землі! Глянь на оцих нових людей, і дай їм, Господи, пізнати Тебе, справжнього Бога, як пізнали Тебе християнські країни. (...) І звелів будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири” . Насправді християнізація у Київській Русі була довготривалим процесом і не всюди відразу увінча лася успіхом, натрапляючи на всякі утруднення. Ос новою цих утруднень була неоднорідна суспільна структура держави. Обіймала-бо вона величезні простори, які замешкували численні племена, що різнилися між собою етнічно-культурними рисами та різною залежністю і пов’язаністю з державним центром у Києві. Найбільш активним і найбільш культурно та політично розвинутим племенем були наддніпрянські поляни, які й відіграли провідну роль у консолідації східнослов’янських племен. У Києві здавна існував міцний християнський осере док, що здобував собі щораз більші впливи на кня зівському дворі, серед бояр і дружинників, а також серед інших верств населення. Тому в самому Києві, як і в поблизьких містах (Чернігів, Переяслав) народ сприймав християнську релігію без опору (навіть, як згадує літописець, ’’радіючи”), довіряючи князю і боярам. Хоч було й так, що ’’коли тягли Перуна до Почайни, оплакували його невірні люди, всі ті, хто не був ще хрещений” . Крім цього й тут християнство довгий час було релігією передовсім вищих верств, а в народі панувало двоєвірство: християнська віра і поганські обряди, яких залишки перетривали до на ших часів. Інакше сприймалося християнство в більш від далених від Києва містах і селах та серед племен, що значно відставали в культурному розвитку. Свід чить про це записка в літописі, де згадується, що ’’всі ці племена мали свої звичаї і закони своїх бать- Мініятюра в монументальному стилі. Галицька Євангелія, XIII стол іття. Miniature in the monumental style. Halycka Gospel, XIII cent.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
