Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
щоб однаково брати релігію за релігію, а не уважати її за політичний орудник до осягнення іншої цілі. Так беруть релігію усі ті, що уважають байдужою річю, до якої релігії належать і готові кожної хвилі для якихсь людських оглядів міняти релігію. Колиінде мали ми нагоду доказувати, що хто так бере релігію, то ні чого з неї не розуміє і, є повним анальфабетом в знанні християнства. Той судить про християнство так, як про літературний твір судила би людина, що твердила б, що той самий твір більше її подобається в іншій окладинці. Є люди, для яких релігія є неначе урядовим одностроєм, якого уживають лише кілька разів в рік при патріотичних торжествах. Інші, щиріші для Бога, надягають мундур християнства кожної неділі, але відтак складають його до скрині, а вбираються в ін шу одіж на всі заняття цілого тижня. Треба сказати, що дуже трудно зрозуміти таких людей. І вони не можуть нас розуміти. Іншими словами, кажучи: Що би розумітися, треба уживати одної мови. Цією мо вою, що є підставою всякого говорення — то хри стиянський світогляд. Хто християнського світогля ду не має, той для нас уживає якоїсь мови, що ми її не розуміємо. Для кого нпр. релігія не є першусього справою віддавання Всевишньому Богу належного Йому богопочитання, то він тим словом називає щось, чого я не знаю. Хто в релігії не бачить справи свого вічного спасіння, обов’язку супроти Бога, Бо жого Закону і небезпеки, як той Закон не викону ється, — для того релігія є, очевидно, чим іншим, а не тим, чим вона повинна бути для християнина. Для кого Христос не є Богом і Спасителем, для кого Йо го Таїнства не є орудниками спасіння, не тільки по теорії катихизму, схованого десь в бібліотеці, але як дійсні потреби і кожноденні поняття життя, з таким трудно порозумітися в справі релігії, без огляду на те, до якого віроісповідання належить. А противно, хто в житті шукає сповнення Божої волі, дбає про сповнення Його Закону, хоч і нехристиянин, той бу де блищим християнства, ніж християнин, що є бай дужий для своєї релігії і не сповняє її обов’язків. МІЙ ЛИСТ До ВСІХ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНИХ І ПРЕОСВЯЩЕНИХ ПРАВОСЛАВНИХ АРХІЄРЕЇВ В УКРАЇНІ І НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности, бо навіть при найбільшій єдності і найбільш посилених змаганнях з нашого боку, об ставини м о ж уть та к скластися, що їх не осяг немо. Тому треба нам, оскільки це тільки можливе, усун ути всякі роздори і все, що ділить, і всіми сила ми змагати до осягнення, по змозі, якнайбільшої єд ности. М іж роздорами, що ділять українців, не останнє місце занимають релігійні справи, в яких ми т а к і поділені. А, безперечно, релігійна єдність була би м огутнім товчком в осягненні національної єдности. Тому думаю, що кожний український п а т р іо т повинен зробити все, що може, до здій снення та ко ї релігійної єдности. Вона видається ти м більше можливою, що нас ділять і роз’єдню- ю ть не справи якісь особисті, а справи, що перед дуже давніми віками розділили наших попередників. Нас ділять суперечності м іж греками і латиняна ми, нас ділять традиції, переняті від грецької і мос ковської Церкви. І не бачу, щоб хтонебудь із нас, Архієреїв різних українських віроісповідань, міг дбати про те, щоб піддерж увати церковні роздори. Тому пишу це письмо, щоб в и тя гн ути руку до згоди і Ваші Прео священства запросити до церковної єдности. А що здаю собі справу з того, що не легко перевести таке важне діло, хочу зо свого боку представити те, що вважаю конечною передвступною умови- ною до такого поєднання. Передусім, думаю, треба, щоб ми усі бажали помирення, треба, щоб т о го помирення бажало і духовенство і вірний нарід у всіх наших єпархіях. Треба, дальше, про це поєднання молитися, себто треба нам заряджувати та к і Богослуження, в яких брало б участь і духовенство і нарід, а які мали б на м еті просити у Бога потрібні до поми рення благодаті. Вкінці, треба, щоб ми з обох сторін були го то ві до потрібних до нього уступок. Коли Євангеліє обов’язує нас відрікатися себе са мих до то го ступення, що маємо класти й душу, т о тимбільше мусимо ус ту п и ти від усього того, що може б ути перешкодою в поєднанні, уступ и ти та к далеко, як нам тільки совість дозволяє. Тому, безумовно, треба буде, щоб ми взаємно щиро висказували свої думки і, щиро обговорюючи усі ж и т т є в і й богословські справи, злучені з поєднан ням Церков, шукали дороги до поєднання. Бажаючи дати нагоду до такого об'єктивного і мирного обговорення, пишу цього відкритого листа т а прошу усіх Високопреосвящених і Пре- освящених Архієреїв на українських землях вис ка зати свою гадку в цій справі. Львів. ЗО грудня н.ст. 1941 р. +АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ в.р. Галицький Митрополит, Львівський Архієпископ.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
