Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДАЛЕКІ ДРУЗІ! Я ВАС НЕ ЗАБУВ .... ! Він — витримав. Витримав. Усі тортури, знущан ня, карцери, психушки, голодівки. Все витримав. Всі муки лишились за плечима. А він — на волі\ Не ли ше на волі поза ґратами, поза тундрою. А на волі в країні, в якій найбільше ціниться свобода людини. Якось тяжко це усвідомити. Звикнути до цього. Істо та все ще вся згорнута, замкнена. Перед очима — друзі, які лишилися ще досі в цьому нелюдському кошмарі. Така вражаюча зміна. Така — різка.... Свідомість ще не спроможна все охопити, сприйняти. А головне — він на волі, а вони — друзі всі ще там. Там. Так далеко, ще досі на засланнях, у в’язницях, кам’яних мішках, психушках .... Він один тут. На землі Вашінґтона, серед натов пу людей, які навіть не уявляють собі іншого життя, як життя повної свободи, необмеженого добробуту. А друзі — ще там. Ніхто на цьому, так званому За ході, не знає, не уявляє собі ЯК є там! А там — за дротами, за ґратами, в неволі — люди шляхетної, мужньої душі, гарячого, відданого серця. Носії куль тури, традицій, чесні роботяги, ще недавні господарі багатої, врожайної землі. Ще терплять — знущання, тортури... Ще всіма силами намагаються витримати, витримати до кінця довжелезного строку. А він.... Він витримав нестерпне. Довгі роки. І ось сьогодні — тут. Серед суспільства звиклого до повної свобо ди. Неділя. Гарний, погідний ранок. Лагідний повів чужої, скупої весни. Неділя. Біля будинків-особняч- ків, попри хідники ще стоять, дрімають сонні маши ни. Рідко прошелестить шинами, кудись поспі шаючи, ”Бюїк”, ’’Понтяк”, ”Шеві”... Птаство — радіс но, по-весняному пробує зустрінути березневий день. Він вийшов без конкретної цілі. Закоротко ще тут. Ще думками і серцем пригнічений недавно- минулим. От просто собі вийшов, щоб побути на одинці, дихнути весняне повітря, оглянути околиці біля свого нового місця побуту. Ішов не поспішаючи, мляво реаґуючи на довкілля, все ще думками там — з ними. Непомітно опинився біля церкви — зайшов в середину. Спокійне, умиротворяюче, якесь ніби віч не коливання тендітного полум’я свічечок, шанобли ва врочистість молящихся; незвичний для нього зво рушливий спів хору, слова молитов священика... Чи ж він був коли в церкві? Щось ворохнулось, проки нулось в ньому і він несподівано чітко згадав, як ма лим хлопчиною ходив з мамою до церкви. Боже! Ко ли ж то було!? А більшість своїх свідомих років про вів в пекельній темряві серед знущань, брутальних лайок, в повній залежности від людей, які повністю втратили людський образ і вже не могли жити без садизму. 13.111.83. ’’Херувимська” Бортнянського, "Вірую”, ’’Отче наш” Кошиця .... вся його істота щедро по вінця переповнилась прекрасним співом зіспіваного хору наших рідних молитов. В душі його щось надломи лось, випросталось, спалахнуло і вся вона простяг- лась гаряче, вдячно до Образа Христа. Він достояв, непомітно для самого себе до кінця Служби Божої. Підійшов до хреста, бережно несучи в душі живий, завзято палаючий вогник воскреслої віри в життя, в перемогу, в Христа. З церкви він вий шов іншою людиною. Повний сили і рішучости. То нічого, що він зараз опинився сам в країні свободи, волі. Він не сам. Він і далі пов’язаний з вчо рашніми друзями. Чейже і тут є такі. Віддані, завзяті. І коли ось так спалахнули в душі з повною силою віра і жага жити та змагатись — він буде і тут змага тись. Інакше нащо ж він і всі його друзі стільки пере терпіли невимовних мук, ставши на шлях боротьби за права свого народу, за його волю!? Він же витримав. Витримав все. І зараз вже твердо знає — боротьба не скінчена. Для нього тут вона лише набирає нових можливостей, яких там ні хто не має. Він вільнийШ Повний віри і сил. А змаг же ще не скінчений. Далекі Друзі — я Вас не забув! Я далі з Вами!!! Н.Л.М. ЛІНА КОСТЕНКО Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув. В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин. Розбився корабель. Горять Галапагоси. І сходить над Дніпром гірка зоря-полин. Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада. Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить: ”Не стріляй!” Не знає вже казок Шехерезада. Над Рейном не співає Лореляй. Летить комета. Бавиться дитя. Цвітуть обличчя, острахом не стерті. Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! Костенко Л.В. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поеми-балада, драматичні поеми. Рад. письменник, 1987. 18 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
