Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЙ ХВАЛИЛАСЯ ТА БЕРІЗОНЬКА {Українська народна пісенька) Ой хвалилася та берізонька: — На мені кора та білесенька На мені листя та широке, На мені гілля та високе. Ой обізвався зелений дубочок: — Ой не хвалися ти, берізонько, Не ти свою кору вибілила, Не ти це листя широчила, Не ти це гілля та височила. Вибілило кору та яснеє сонце Широчив листя та буйний вітер, Височив гілля та дрібен дощик. ОЛЬГА ПЕРЕВІЗНИКІВНА. (за Антоном Лотоцьким) Діялося це дуже давно на нашій Україні. Серед квітучої левади, перед старенькою хатою бавилася мала чорноока дівчинка. Раділа враз із метеликами, що сідали на квітки та гляділа на дорогу. До хати наближався ста ренький сивий дідусь, що, побачивши дівчинку, спитав: — Як тебе звати, ясочко? — Я — Оля, — сказала дівчинка — а батько мій Мирослав — пе ревізник. Він перевозить людей, коли вони бажають переїхати до села по другому боці рі ки. — Я дуже втомився далекою дорогою, чи міг би я у вас переночувати? — Чому ні? За ходьте, дідусю, в хату, — сказала Оля. На по розі вже стояв Олі тато і запрошуючи дідуся до хати, сказав: — Гість в дім — Бог в дім. При вечері дідусь робив якісь дивні знаки хреста, а уста його шепотіли молитву. По вече рі він розказував, як ходив із київськими князя ми Аскольдом і Диром в похід на Царгород і як він чудом врятувався після бурі на Чорному Морі, що знищила всі українські судна. Розка зав, як добрі люди врятували його і він зали шився з ними в Царгороді та прийняв їх віру. Слухаючи, Оля гляділа на нього розумними очима та час від часу питала про чужу для неї країну. Дідусь, відпочивши, сказав, що мусить вирушити в дорогу — до рідного Києва, бо за тужив за рідною землею і бажає умерти в рід ному місті. Прощаючись, положив руку на го лівку Олі та промовив: — Ти добра і розумна дитина, якийсь голос говорить мені, що тебе жде велика слава — будеш княгинею — бачу це в твоїх очах! Проминуло багато літ. У прегарний літній вечір Оля враз із дівчатами зібралися над рі кою, щоби за звичаєм сплітати віночки і пуска ти їх на воду, святкуючи Купала. В цей час в Києві княжив син Рюрика, мо лодий і відважний князь Ігор. Він часто їздив на полювання зі своїми дружинниками. Коли дівчата почули сурми ловців — злякалися і по чали тікати. Одна Оля, що була відважна, зали шилася в лісі над рікою. Князеві дуже подоба лася молода красуня Оля, яка перевезла (за ступаючи хворого батька) князя і дружинників до села. Князь Ігор завітав до бідної хати пере візника Мирослава і попросив віддати йому Ольгу за жінку. Так Оля перевізниківна стала княгинею, як колись віщував їй старий дідусь. Княгиня Ольга перша з князів прийняла хрис тиянську віру і правила розумно київською державою по смерти князя Ігоря, який згинув у бою з деревлянами, а син Святослав був ще малолітній. Внук Ольги, славний князь Володимир Ве ликий, тому 1000 років прийняв християнську віру, спровадив священиків і охрестив україн ський нарід. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
