Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ Ділимося сумною вісткою із українською громадою і членством СУА, що 1-го січня 1988 року відійшла в засвіти від серцевого удару Єлисавета Мадич на 75-му році свого трудолюбивого життя. Покійна Єлисавета Мадич, з дому Кузьма, народилась 5 березня 1913 року на Закарпатті. Свою освіту здобувала в Ужгороді, в Мукачеві, в Празі. Вже з молодих літ належа ла до Пласту і працювала в ньому а також в Союзі Карпат ських Студентів. Працювала у видавництвах ’’Пробоєм” і ’’Просвіта”. В Чехії працювала в школі, в Ярославі вела ді вочу бурсу та Пласт при Торгівельній школі, де старалася прищепити своїм учням національну свідомість і любов до свого. В 1944 році втікає з чоловіком до Баварії, звідки в 1949 році виїжджає до Америки, до Дітройту. Тут також, не гайнуючи часу, включається до праці в Пласті а згодом в СУА, до 26-го Відділу, де впродовж довгих років є секре таркою та головою Контрольної комісії. Покійна також належала до Контрольної комісії при Окружній управі в Ді- тройті. Покійна виховала 2 дітей: дочку Анну і сина Воло димира, даючи їм вищу освіту і хотіла теж дати освіту сво їм внукам. Покійна залишила в глибокому смутку свою доню Ан ну з мужем Юрком Бліхарем, сина Володимира з дружи ною, семеро внуків, союзянок і членів інших організацій, до яких належала. Похорон відбувся при участі членок, які відпровадили її тлінні останки із відзнаками і прапорами до церкви Непо рочного Зачаття ПДМ в Гемтремку, а відтак до Вашінґтону, Д.С. на Український цвинтар, де спочиває тіло її чоловіка Володимира. Від 26-го Відділу прощала Покійну К. Кобаса — голова, згадуючи її заслуги і добру жертвенну вдачу. Від Окружної Управи СУА прощала голова — Орися Лончина. Від гуртка емеритів "Червона Калина”, що знаходиться при Україн ському Селі у Воррен, де Покійна була секретаркою, про щав її голова — Мирослав Кальба. Всі вони згадували її за слуги і працю в організаціях. Спи спокійно дорога сестро союзянко, пам’ять про тебе залишиться між нами, а амери канська земля хай буде тобі легкою. Управа І членки 26-го Відділу СУА їм. О. Басараб Нераз приходиться нам почути приняте в Америці поговір’я, що ніхто в цьому світі не є незаступимий. Що одні люди відходять, на їх місце приходять другі і життя пливе своїм руслом. Одначе всі ми знаємо з досвіду, що це лиш пусті фрази, бо є люди, яких місце в громаді чи організації, післа їхньої смерти на довгі роки, якщо не на завжди, залишається порожнє. Бо хоч функцію, яку вони виконували пере бирають інші, а праця іде в тому самому напрямі, все таке на кожних сходинах відчувається їхню непри сутність. Такою людиною в нашій парафії, а головно в 103-му Відділі СУА в Гемпстед, була незаперечно славної пам’яти Ольга Курчак, яка по довгій недузі відійшла на вічний спочинок 12-го лютого 1988 р. Бл.п. Ольга народилися 5 серпня 1921 року в селі Мельники-Раневичі коло Дрогобича. Середню освіту здо була в Дрогобичі у Сестер Василіянок, в 1944 році вийшла заміж за Миколу Курчака, а коротко по тім прийшлося молодому супружжю покидати рідну землю. 1949 року приїхала до США, поселилась на Лонґ Айленді і зразу включилась в громадське життя. Була членкою-основницею 103-го Відділу і від дня засновання до послідної хви лини свого життя, вона з ентузіязмом і особливою акуратністю виконувала кожне завдання, до якого зобов’яза лася, чи то як голова, чи секретарка, чи останньо як касирка. Її позитивне наставлення до гро мадської праці уділялося другим. Ба гато разів за 19 літ існування 103-го Відділу, коли ми членки сумнівалися у свої сили виконати нераз затяжке зав дання, покійна Ольга зі сміхом пов торяла знану нам фразу: "Нема що багато балакати, якось то зробиться, муситься зробити.” І якось робилося. Виставки у бібліотеках і Айзенгавер парку, міжнародні фестивалі, україн ські ялинки в ботанічному городі, свята Матері, покази ноші., бенкети і базарі — все те відбувалось з її присутністю, всюди вона старалась дати зі себе максимум. Без розголосу, не чекаючи на подяку. Покійна була людиною особливо чулою, тому все знала, коли разом з приятелями радіти їхньою радістю, а коли разом з ними плакати, їй можна було повірити найбільшу таємницю, знаючи, що це надалі зали шиться таємницею. Таких людей ці ниться вагою золота і тому смерть дорогої Ольги всі ми будемо боляче відчувати. Покійна залишила в глибокому смутку чоловіка Миколу, сина Славка з дружиною, маленьку внучку Катрусю і сестру Ю лію Захарію з родиною. Нехай цих кілька слів впаде маленькою квіткою на Її могилу. Зеновія Зарицька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
