Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДОРОГА В НЕМИНУЧУ СТАРІСТЬ ПЕТ МУР (Pat Moore) (Пригоди 26-тилітньої, що симулює 85-тилітню при помочі сивої перуки та штучно поморщеного об личчя; і скільки вона навчилася при тому про моло дість, старість, ба навіть про саму себе). Одного дня в травні 1979 р. — я відчинила двері моєї ньюйоркської кватири і нервово вийшла на ко ридор. Очевидно, як 85-тилітня, я була дуже обережна... При помочі папочки знайшла перший східець сходів. Мої ноги були напружені... Я за кожним кроком бра ла глибокий віддих і з великим трудом дійшла до першої площадки сходів. Спираючись об стіну, я віддихнула ще глибше... Це не було так тяжко, подумала я. Але зразу ж після того запитала себе: чи я дій сно зможу заграти намічену ролю? Бож в дійсності я не була 85-тилітня. Під одежою, що підходила б ста ренькій бабусі, була прихована я, 26-стилітня, моло да жінка. Я прикидалась багато старшою тому, що хотіла особисто переконатися, що значить бути старою. Як промисловий кресляр — поцікавилась я особливими проблемами, які можуть мати старші люди при ужи ванні різних новітних споруд. Згодом вписалася на курси ’’джерентології” (gerontology), — наука про старіння — і коли ще того було мені замало — я вирі шила сама стати старою, щоб пересвідчитись особи сто в незавидній, часом, долі старших людей. Перш усього навчилася техніки старіння, склад ної процедури, що вимагає, приблизно, чотири го дини часу. Так званий ’’лейтекс” (latex), що пригадує піну з мила, а покладений на обличчя — стягає його та робить зморшки і фалди — змінив мене до не пі знання. Вкінці обгорнувши себе в тяжке одіння із си вою перукою — я виглядала на 60 років старшою і була готова на пригодницьку мандрівку у старечий вік. Моїм призначенням, першого дня, була конфе ренція в Колюмбус, Огайо. Коли ж я опинилась на вулиці — намагалась зупинити таксівку, щоби діста тись на летовище, але таксівка за таксівкою минали мене, хоч усі були порожні! Невже ж вони були пере конані, що старші пані не дають достатньо грошей ”на чайок?” Нарешті одна зупинилась. При контролі квитків повітряної лінії — я знай шлася в товаристві молодих комерсантів. ’’Добрий день, сер” — загомонів до них увічливо контролер і кожному зокрема побажав щасливого дня. Коли ж я, старша пані, вдивляючись в нього крізь тяжкі окуля ри, простягнула свій квиток — він лише поглянув на нього і пробурмотів крізь зуби: ’’Колюмбус, Огайо” і відтак різке: ’’Наступний!” Завданням конференції було розвинути широку дискусію на тему ’’Проблеми старших людей”, а учасниками були лише молоді. І що за диво! Всі вони зігнорували лише одну присутню — старшу особу! Що більше, один із молодих мужчин звернувся ввіч ливо до групи жінок — приблизно того ж самого віку і запитав: "Каву чи чай?” Мене ж поминув так, як би я не існувала. Висновок лише один може бути: коли б я була молодою — я б також почула від нього — ’’ка ву чи чай?” При кінці дня я була дослівно сердита, бо мене зігноровано, понижено і загалом не брано до уваги. Люди, подумала я, судять книжку не по її змістові, а по обкладинці. На другий день я знову мала доказ що до браку людських почуттів по відношенні до старого віку. Це сталось коли я — лагідна, тиха і скромно одягнена жінка зайшла до сусідньої аптеки і попросила за гально відомого ліку на шлунок. Властитель показав мені його великим пальцем через плече і сказав: ’’Там із заду, на долішній полиці”. Пильно оглядаючись довкруги, я тремтячим го лосом заговорила: ’’Могли б Ви, будь ласка, помогти мені знайти його?” Він глянув на мене роздратовано, приблизився до полиці і показав мені лік пальцем. Я підійшла, взяла вказану ним пляшечку і пробувала відчитати дрібний, машиновий друк. ’’Могли б ви прочитати мені інструкції” — майже благальним голосом заговорила я. З очевидним хвилюванням він відчитав і, ста раючись позбутись мене, запитав: ” Це все?” І я вже не сміла більше нічого питати його. Наступного ранку я повернулась до тієї самої аптеки, як певна себе 26-тилітня Пет Мур. "Добрий ранок!” — привітав мене увічнивим го лосом той самий властитель. ’’Чим можу служити?” Я заговорила до нього точно такими ж самими словами, як попереднього дня — прохаючи ліку на шлунок. ”0 ”, — сказав він, мило усміхаючись, — ’’ось тут воно є” . І повів мене до тієї ж самої полички, відтак приклякнув і, взявши пляшечку в руки, докладно по яснив інструкції, ба навіть з подробицями. Вручаючи рахунок, він побажав мені щасливого дня. Я вийшла з апетеки і моє серце заплакало над долею старшої людини, а також стало мені зрозумі лим чому вони боязливі, недовірливі і насторожені. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
